Він замахав мобілкою.
— Як подзвонити до аеропорту? Дайте мені номер.
— Девіде, зайдімо до центру, — виваженим тоном заговорив Йосеф. — Ми забронюємо вам квиток, але спершу ви мусите все ретельно обмізкувати. Справа йде до розв'язки. І дуже швидко.
Переводячи погляд із батька на дочку, Девід не міг повірити, як ці двоє не розуміють, що саме спонукає його до дії.
Мільйони страхітливих версій крутились у нього в голові.
Що трапилося з Гатчем? Де Мередіт? Невже вони обоє загинули?
Не в змозі витерпіти жахіття, що поставали в його уяві, він мало не відштохнув Йаель і її батька й увірвався до приміщення Центру кабалістики.
Немов струмінь холодного повітря шмагонув його, коли він влетів у просторе фойє. Сонце виблискувало на лінолеумі в мигдалеву цятку. Раптом йому почувся добре знайомий голос.
Гэра тільки здається неприступною.
Девід завмер.
Голос Гатча, спокійний і бадьорий, біля підніжжя Гранітової гори.
Треба сходити так, наче ти їси великий біфштекс на кістці, хлопче, — відкушуй шматочок, який можеш проковтнути за раз.
Девіда охопив дивний, неприродний спокій, такий самий силуваний спокій, який він удавав під час перших альпіністських сходжень із Гатчем. Удавав доти, доки страх, що роздирав йому нутро, не перетворився на впевненість. Він кілька разів глибоко вдихнув, як учив його Гатч, і спробував подолати лють простим аналізом.
Краєчком вуха він почув голос Йаелі. Вона замовляла квиток на літак.
А Кріспін Мюллер замовляє вбивства.
Девід витяг із кишені два самоцвіти й розглядав їх, не помічаючи, як Йосеф кинувся назустріч людям, що вискочили до фойє зі своїх кабінетів.
Агат і бурштин немов поважчали — і світло, яке відбивали ці кабошони, засліпило його. Девід стиснув кулак, щоб пригасити їхній блиск, і знову засунув камені в кишеню.
«Колись я вже послухав Кріспіна. Діяв імпульсивно. Цього разу так не буде. Цього разу, — подумав Девід, — я вже не оступлюся. Я буду дуже обережним, перш ніж зробити хоч крок».
— Що це означає — усі рейси скасовано? — Девід ледь стримався, щоб не вирвати в Йаелі телефон.
— Ти мені не віриш? Тоді сам спробуй умовити аеропорт дати дозвіл на виліт під час надзвичайного стану. Не впевнена, що в тебе щось вийде.
Девід глибоко вдихнув. «Тримай себе в руках», — наказав він собі.
— Який іще надзвичайний стан?
— Здається, Іран планує ядерну атаку, — голос Йаелі тремтів від напруження. — Ходімо до телевізора.
Вони побігли до їдальні Центру — великої кімнати з довгими столами, вкритими паперовими скатертинами, біля яких рядком стояли червоні стільці. Якби не великий телевізор на задній стінці, усе було б дуже схоже на звичайнісіньку шкільну їдальню. Вони стали поруч із Йосефом, котрий не відривав очей від екрана, так само, як і десять-дванадцять похмурих, мовчазних ізраїльтян.
— Вони звинувачують Сполучені Штати й Ізраїль у вибуху танкера в порту Дейєр минулого тижня, — сказала Йаелі тендітна жінка з окулярами на ланцюжку.
Девід пополотнів. Диктор оголосив, що кількість жертв дорівнює вже трьомстам.
Невже минуло лише кілька днів відтоді, як він дивився теленовини в аеропорті перед вильотом до Нью-Йорка? А враження таке, ніби спливла ціла вічність після його від'їзду з Вашингтона.
— І через оцей нещасний випадок, — гарячкував гладкий ізраїльтянин з обвітреним обличчям, — мають загинути мільйони невинних людей? Нас урятує тільки чудо, — додав він тихо, але палко.
— Ребе, ось людина, яка може здійснити чудо. — Десять голів повернулись убік Йосефа Олінскі. Десять пар очей побачили, як він поклав руку на плече Девіда. — Це Девід Шепард, ребе Кардозо. Він прибув до Сафеда зі своїм щоденником і двома самоцвітами з нагрудника нашого коген ґадоль[6].
Усі присутні разом зойкнули. Йаель побачила, як напружилося Девідове обличчя. Вона зрозуміла, що він відчуває себе в пастці. Вона знала, що його гнітить неспроможність урятувати свою дитину.
— Попрацюй із нами, Девіде, — попросила вона лагідно, а рабин уже йшов йому назустріч із простягнутою рукою. — Просто зараз. І це єдиний спосіб для тебе визволити Стейсі. Щойно аеропорт відкриється, присягаюся, ти одразу ж вилетиш. Але зараз нам потрібен не тільки твій щоденник. Нам потрібен ти САМ. Твій мозок може приховувати ще якісь відомості. Оце місто — єдине, де ти повинен перебувати. Заради Стейсі. Заради ламед-вовників, які ще живі. Заради спасіння світу.