«Неначе я маю вибір», — подумав Девід. Відчай посилив його безпорадність, але він розумів, що вона має рацію.
Він подивився на обвітрене обличчя рабина, котрий був ненабагато старший за нього, і потиснув простягнуту руку.
— Коли почнемо? — спитав він коротко.
Вони пройшли крізь величезний комп'ютерний зал на верхньому поверсі, і рабин Кардоза коротко розповів Девідові про Центр кабалістики Гавриїла.
— Ось тут ми вивчаємо папірусні фрагменти, що пройшли апробацію в Комісії старожитностей, — повідомив він захекано, бо вони йшли вгору сходами. — Коли археологи їх знаходять, комісія проводить експертизу на автентичність і визначає їхній вік. А потім ми скануємо цифрові копії в комп'ютери та шукаємо приховані послання від Га-Шем.
— Девід не релігійний юдей, ребе, — втрутилася Йаель. — Він, мабуть, не знає багатьох імен Бога, зокрема, Га-Шем, не знає і про їхню могутність.
Знову імена? Чому я не дивуюся? — подумав Девід.
— А скільки існує цих імен? — запитав він уголос.
— Сімдесят два — відповіла вона блискавично. — Га-Шем, Адонай чи Елоїм лише найвідоміші. Шекіна — ім'я жіночої іпостасі Бога у світі. Містики медитують над кожним зі Священних імен і записують їх гебрейською мовою.
Рабин Кардоза схвально усміхнувся до Йаелі.
— Бачу, ти тут багато чого навчилася.
Він повернувся до Девіда.
— Ми, містики, також уважаємо, що вся Тора, — якщо вилучити пропуски між словами, — являє собою ще одне ім'я Бога.
— Мабуть, його нелегко вимовити, — пробурмотів Девід.
Рабин звів брови, але змовчав. Крізь великі скляні двері вони ввійшли до бібліотеки. Уздовж арочних вікон сиділи чоловіки в ярмулках і ретельно досліджували фотокопії пергаментних фрагментів, що розлягалися на довгих дубових столах, немов плавучі континенти. Інші переглядали стоси комп'ютерних роздруківок на завалених книжками робочих столах.
«Саме тут вони звіряли імена з мого щоденника з іменами, вже знайденими в тих фрагментах», — зрозумів Девід.
— Ви зустрінетеся з Беньяміном і Рафі трохи згодом, — рабин Кардоза вказав на віддалений куточок зали. — А почнемо ми звідси. Тут на полицях ви бачите багато книжок. Але є тільки одна, яку б я дуже хотів показати зараз.
Кардоза відсунув стілець від круглого стола зі стосами роздруківок і десятком гостро наточених олівців.
— Можна подивитися ваш щоденник, Девіде?
Девід глянув на Йаель, і та подала щоденник.
Рабин Кардоза дістав із нагрудної кишені окуляри й важко опустився на стілець.
— Сідайте й ви. Улаштовуйтеся зручніше. Нам треба багато чого обговорити, а часу обмаль.
Сторінку за сторінкою гортав він щоденник і швидко порівнював з роздруківкою, яку взяв зі стосу. «Що він там шукає?» — нетерпеливилося Девідові.
Спливали хвилини, а рабин не піднімав голови від щоденника, заглибившись в імена. Коли він нарешті згорнув його та зняв окуляри, Девід уже був ладен утекти. Але слова Кардози пришпилили його на місці.
— Цей щоденник, можливо, навіть важливіший, ніж гадав рабин Бен Моше.
Йосеф здивовано схилився над столом, насупивши брови. Йаель не ворухнулася, але поривчасто зітхнула.
— То як? — домагався Девід. — Ви знайшли ті імена, яких бракувало?
— Ні, для цього ми мусимо пропустити весь ваш щоденник через комп'ютер. Проте я одразу помітив дещо дивне в тому, як приходили до вас імена, професоре...
— Просто Девід. Будь ласка.
— Тоді Девіде. На всіх дублікатах знайдених нами фрагментів імена завжди подаються в певному порядку. У вас не так. Чому ж порядок імен у вашому щоденнику відрізняється від Адамової Книги? Можливо, — він підняв записник, — ваш щоденник містить ключ до розгадки, яка нам конче потрібна?
— Ви допускаєте, що в Девідовому щоденнику міститься якесь закодоване послання, — Йаелі перехопило подих від хвилювання. Кардоза склав руки на животі й кивнув.
— На мою думку, є причина, з якої імена приходили до Девіда саме в такому порядку. Вони відкрилися йому всі разом під час містичного видіння з особливою метою — вказати імена ламед-вовників, щоб їх можна було врятувати. Крім того, я думаю, що порядок, у якому вони надходили Девідові, містить іще одне послання. Послання, до якого Девід поки не має доступу.
Усі очі звернулися на Девіда. Він відчув, як важкий тягар відповідальності тисне йому на плечі.
— Як я можу дістати доступ, ребе? Адже в нас практично не лишилося часу, може, ви якось натякнете, уведете мене до трансу абощо?