— Якби ж то було так легко, — зітхнув Кардоза. — Ви не математик, як і я. Але саме математика сприяла розшифруванню нашої священної Тори — П'ятикнижжя Мойсеєва: Буття, Вихід, Левіт, Числа та Второзаконня. Тут, у Центрі кабалістики Гавриїла, ми застосовуємо такі ж комп'ютерні програми, за допомогою яких ізраїльські вчені досліджують Тору. Тільки тут ці програми допомагають нам видобути імена ламед-вовників, зашифровані в Адамовій Книзі імен.
Девід кивнув — він пам'ятав, як рабин Бен Моше описував книгу, що її Адам передав своїм синам, а через них вона переходила з покоління в покоління, аж доки не була втрачена.
Рабин Кардоза вів далі.
— І хоч Адам записав імена всіх створінь, імена ламед-вовників було приховано в тексті, щоб не розкрити, хто ті люди...
— Але ж я записував лише імена ламед-вовників. Ви хочете сказати, що між їхніх імен зашифровано ще щось? — Девід із такою силою стиснув поруччя крісла, що аж суглоби побіліли.
— Саме це ми й збираємося з'ясувати. — Рабин підхопив щоденник і попрямував до виходу. — Беньяміне, — тихо покликав він, і чоловік миттю підвівся й підійшов. Його лискуче лисе чоло здавалося ще білішим на тлі чорної ярмулки. — Беньяміне, зроби копію щоденника професора Шепарда та починай його вивчати. Ти побачиш, що його імена подано не в такому порядку, як ті, що ми знайшли на папірусах, — спробуй докопатися до причини. Гадаю, не варто нагадувати, наскільки це терміново.
Чоловік узяв щоденник короткими пухлими пальцями й поспішив на своє місце, не сказавши ні слова.
— А як він шукатиме приховане послання? — здивувався Девід. Він навіть уявити не міг, як працює програма декодування.
— Це складний процес, але я спробую пояснити стисло й зрозуміло. — Кардоза повернувся до свого стола, поправив ярмулку, трохи насунувши її до лоба. Потім відкашлявся та глянув Девідові просто у вічі.
— Передусім ви мусите усвідомити, що в гебрейському алеф-бет — алфавіті — немає нічого звичайного. Навпаки, кожна літера наділена власною містичною силою.
— Як і ті самоцвіти. — Девід подався вперед, охоплений невимовним бажанням, щоб усі ті таємні сили поєднались і щось змінили. Щоб у щоденнику знайшовся ще один розділ. Щоб містики Сафеда зуміли його знайти.
— Точнісінько як самоцвіти. — Рабин Кардоза звів на Девіда очі. — До речі, я їх у вас забираю.
Розділ сорок третій
ще чаю, сину мій?
Рука єпископа Елсворта з набряклими венами тремтіла, коли він наливав чай у порцелянову чашку Ділона Мак-Ґрета. Ділон не міг не помітити, яким слабким і хиренним став старий єпископ, доживаючи літ після відходу від справ.
— Вибачте, що не можу запросити вас залишитися на вечерю та ще коли ви приїхали так здалека провідати мене, але, на жаль, у мене літак до Лондона менше ніж за три години... — Єпископ ніяково знизав плечима й подивився на Ділона лагідними сірими очима. — Мені так неприємно вас підганяти. Але багато чого треба встигнути зробити.
— Які можуть бути вибачення, ваша превелебносте? Це я винен, що з'явився без попередження в такий неслушний час. — Ділон відсьорбнув чаю з молоком, не відчуваючи ніякої провини. Він поклав собі шматок лимонного торта з тареля, що його поставила на низький столик економка єпископа, перш ніж побажати хазяїнові приємного відпочинку й піти додому, до своєї родини.
Вони лишились удвох у цьому чудернацькому котеджі. Будиночок видавався маленьким і вбогим, а надто на тлі старого кам'яного замку, що колись слугував королівською резиденцією на час літнього мисливського сезону.
Проте Ділон помітив, що порцеляна була фірми «Споде», а скатертина — з найдорожчого ірландського льону, та й одяг єпископа більше пасував до відвідин прем'єри в опері, ніж до осіннього відпочинку на півдні Франції. Навіть мережива фіранок були ручної роботи, а восьмикутний настінний годинник — зі щирого золота, з обсидіановими стрілками й цифрами.
Але з усіх коштовностей, що прикрашали цей простенький котедж, Ділона найбільше цікавив перстень на правому вказівному пальці єпископа Елсворта, хоча він докладав зусиль, аби старий цього не помітив.
Рубін у своїй важкій золотій оправі блищав, як крапля крові. Він анітрохи не змінився відтоді, як Ділон уперше побачив його багато років тому, на католицькій конференції в Римі, не маючи ні найменшої гадки про значення напису, нанесеного на відшліфованій поверхні самоцвіту. Кабошон — як і той камінь, про який розповідав Девід. Як і одинадцять інших, описаних у довіднику.