Девід і уявити не міг нічого подібного. Бункер являв собою чудернацький гібрид печери та ядерного бомбосховища. Приміщення було значно більшим, ніж він гадав, навіть для двох тисяч людей, що отримали секретні карти Таро.
І де в цьому триклятому лабіринті може бути Стейсі? — він вдивлявся в тріумфальні обличчя людей. Кожен із них виглядав звичайно, проте всі вони — його вороги. Вороги його й усього світу.
Стейсі — єдина надія на порятунок, єдина, хто може їх перемогти, але Девід і гадки не мав, звідки починати пошук.
Швидким кроком вони перетнули гігантський зал, уздовж стін якого стояли скульптурні зображення переплетених змій, а потім їдальню й кухню.
Мало шансів знайти її в людному місці.
На щастя, ніхто не звертав на них уваги, якщо не враховувати нечасті кивки й усмішки. Вони без перешкод наближалися до задніх сходів.
Раптом кам'яне склепіння здригнулося від гуркоту. Свічки похитнулися в держалнах, а Девід та Йаель стривожено глянули вгору.
— Що це? Я й досі відчуваю вібрацію під ногами, — сказала Йаель.
— Не знаю, тільки щось тут, справді, не так. Про мене, нехай воно все згорить, — відмахнувся Девід. — Треба знайти Стейсі й тікати звідси.
Люди навколо них щось захоплено зажебоніли. Потім пролунали пронизливі дзвінки, один за одним, і відлуння покотилося коридором.
— Здається, час настав, — закричав у захваті якийсь чоловік.
— До зали! — проспівав жіночий голос.
Пролунали й інші вигуки.
— До зали! До перемоги!
Усі посунули втому напрямку, звідки щойно прийшли Девід із Йаеллю, а вони обоє побігли вглиб тунелю.
Девідове серце розривалося не стільки від напруження, скільки від страху. Час спливав, а він навіть не уявляв, де шукати Стейсі в цьому безмежному пеклі. Та оскільки всі зараз збираються до зали, може, вони із Йаеллю зможуть обшукати більш віддалені куточки бункера, не переймаючись, що їх вистежать.
Не встиг він про це подумати, як побачив чотирьох Темних янголів із пістолетами напоготові, що мчали до них.
Девід і Йаель застигли на місці. Однак, на їхній безмежний подив, ті пробігли повз них. Окрім одного.
— Ви не бачили дівчинку-підлітка з білявим волоссям у сірій футболці? — запитав він.
Стейсі. Девід помотав головою, у роті так пересохло, що він не міг і слова вимовити, навіть якщо б схотів.
Темний янгол указав напрямок.
— Прямуйте до зали, ми мусимо очистити коридори для пошуків. Якщо побачите її — хапайте й тягніть у зону реєстрації. Вона — остання з потаємних.
— Та що ви! Усе зробимо, будьте певні. — Йаель дивилася на нього спантеличено, просто втілення слухняності.
— Як вона втекла? — ледь видушив із себе Девід.
— Самі хотіли б знати. — Темний янгол зиркнув на нього й раптом підійшов ближче. — А куди це ви двоє йдете?
Девід простягнув ключ від свого номера.
— Забув дещо в себе в кімнаті.
— Облиште, — наказав Темний янгол. — Нам треба очистити всі приміщення.
«Щоб ти здох», — подумав Девід. Утім, вони із Йаеллю покірно повернули, удаючи, що вертаються. Та лише Темний янгол зник з очей, він ухопив Йаель за руку.
— Побігли, нам треба вниз.
І вони стрімголов понеслися до задніх сходів, прагнучи одного: щоб більше ніхто їх не зупинив.
Коридор закінчився, вони зупинились і в розпачі побачили перед собою шість вузьких коридорів, позначених літерами від А до F.
— Призначені нам кімнати десь тут. Мабуть, це зона відпочинку. — Йаель важко дихала.
У Девіда обірвалося серце. Приміщення було значно більшим, ніж він вважав. Кожний коридор видавався безкінечним, там були десятки дверей. А якщо Стейсі ховається за однією з них?
Він почав гарячково обмірковувати ситуацію. Інтуїція підказувала йти вниз.
— Перевірмо спершу внизу, а потім поступово йтимемо вгору.
Він уже нісся до задніх сходів.
Дзеленчання припинилося, — раптом він усвідомив це, перестрибуючи через дві сходинки.
На нижньому ярусі майже нікого не залишилося, крім кількох Темних янголів, котрі обшукували кімнати в літерних коридорах, що віддзеркалювали горішні.