— Сюди, — сказала Йаель і кинулася до поярусної схеми розташування приміщень, намальованої на кам'яній стіні за сходами. — Це допоможе виграти трохи часу.
Девід гарячково розглядав схему.
— Дивись: отой балкон, що ми бачили. Він веде до Кабінету ситуацій.
— Прямо військовий штаб, — пробурмотіла Йаель. — Високо над ареною, і доступитися туди неможливо.
Вона нервово озирнулася: Темні янголи методично рухались далі, обшукуючи коридор D.
— Вірогідно, там і зібралась уся верхівка, — припустив Девід. — Може, Кріспін саме там тримає Стейсі.
«Ідеальне місце для страти», — подумав він, але хутко відігнав цей образ з уяви.
— Вона може й зараз бути десь тут унизу, — заперечила Йаель. — Далі по коридору є пункт збирання сміття, і вентиляторна, і... а це що? — Вона вказала на овальне приміщення на схемі за задніми сходами, означене як ЗАКРИТА ЗОНА. — Закрита зона? Ти не вважаєш...
Девід стиснув зуби.
— Є лише один спосіб дізнатися.
Вони рушили до приміщення, що ховалося за сходами. Дійшовши до напису «ЗАКРИТА ЗОНА», вони побачили тільки підземний колодязь, огороджений поручнями безпеки.
— Ну, тут глухий кут, — Девід зазирнув у запаморочливу безодню, потім пригладив рукою волосся. Ребра боліли страшенно. Але він намагався забути про біль.
— Ось сміттєзбірник. Йаель вказала на присадисту металеву цистерну в присмерках вестибюля.
— Зараз перевірю, що там, — похмуро промовив Девід.
Двері, як він і очікував, були замкнені. Він узявся за вбудовану драбину й почав підніматися, а Йаель сторожко роздивлялася навсібіч. Тут нікого не було. Поки що.
— Швидше, — поквапила вона й замовкла, коли Девід доліз до верху.
Вона розуміла його потребу все обшукати. Що довше вони тут затримаються, то більше ризику, що їх схоплять. Йаель затамувала подих, коли Девід силкувався відсунути люк, — і не видихнула, поки він не спустився гримотливою драбиною до неї.
— Там усередині нічого, крім сміття. Де ж вона ховається?
Вони обидва здригнулися, почувши поруч якесь шарудіння. Йаель рвучко повернулась і побачила великого щура — той підтюпцем вибіг із ніші в стіні, яку раніше вона не помітила. Ніша була майже невидимою: невеличка западина під звичайним виступом кам'яної стіни.
— Там позаду щось є. Де щури, там і їжа.
Девід поспішив до заглибини, вона за ним. Кулаки в неї стискатися від думки, що його падчерка сама-самісінька в цьому жахливому місці під землею.
Вони одночасно помітили двері. Напису на них не було, і їх легко було проминути тут, у віддаленій частині бункера.
«Ідеальне місце тримати заручника», — подумала Йаель.
Двері були напівпрочинені. Вона прочинила їх і вловила ледь чутний запах медикаментів.
— Боже мій.
Комірчина виявилась порожньою. Девід обмацав стіни в пошуках вимикача, і бліда люмінесцентна лампа сяк-так освітила кімнату — стілець, бюро й розстелену койку. Залишки того, що нагадувало сендвіч із сиром, лежали на таці біля ліжка.
— Вона тут була. Ми розминулися на якісь хвилини. — Девіду здавалося, що земля уходить із-під ніг.
— Поглянь-но сюди! — Йаель впала на коліна біля койки й підібрала зі сланцевої підлоги гумовий браслетик із написом. На еластичній жовтій гумі було витиснуто слова «Цілься високо».
— Це її браслет. — Голос Девіда лунав глухо. — Я сам купив його, коли вона гостювала в мене минулого літа.
Він глянув на вузьку смужку й натягнув собі на розпухлу руку. Хоча браслет щільно стискав йому зап'ясток і відчуття було неприємне, це якимось чином наближало його до Стейсі.
— Вона була просто тут. Цей сучий син...
— Чому ви не нагорі? Що ви тут робите?
Девід і Йаель озирнулися на низький голос, що заповнив крихітну кімнату.
Девід не міг повірити своїм очам. Він уперше бачив Темного янгола, який навів на них пістолет, але негайно впізнав опецькуватого курдупеля, що стояв у дверях. Альберто Ортега, колишній Генеральний секретар ООН.
Девід зустрічався з ним одного разу, ще за життя тата, на прийомі в Білому домі, куди прийшов із батьками, подружжям Вонамейкерів і родинами інших сенаторів.
Вонамейкер. Цікаво, як давно почався цей зв'язок. Хто кого завербував?
— Девід Шепард. — Брови Ортеґи аж злетіли. Він увійшов до кімнати. — Як ви потрапили сюди? Та дарма! Не має значення.
Він відчепив від пояса пейджер.
— За двадцять секунд тут аж роїтиметься від Темних янголів, — завважив він невимушеним тоном, поклавши палець на клавіші. — Власне, мій друг Доміно й сам здатен упоратися з вами обома.