У роті пересохло від пилу, руки зомліли від холоду. Їй так хотілося вирватися з цієї холодної металевої в'язниці, що вона мало не кричала. Але кричати не можна. Чоловік-лев прийде. А ще й той, із різними очима. Вона мусить мовчати.
Стейсі лише трохи просунулася другим тунелем, як їй здалося, ніби вона чує голоси. Вона завмерла та прислухалась. Страх поїдав її зсередини.
Голоси. Так і є. Вона прислухалась уважніше, напружено ловила слова. Сперечалися якісь жінки. Розлючені. Ті жінки, що плакали? Тільки зараз вони не плакали.
— Нехай тільки прийдуть по нас. Ми їх на шматки розірвемо.
— У нас є ножі, які вдалося поцупити за обідом. І наточити об камінь.
— Хоч когось із них уб'ємо, принаймні перш ніж вони повбивають нас.
Але серед тих рішучих голосів чулися й інші. Хтось із жінок плакав. Благав.
— Якщо ви нападете на них, вони вб'ють усіх нас.
— Господи, я не хочу помирати.
Стейсі заклякла. Хто вони такі? Ув'язнені? Як і вона сама? На що вони чекають?
І тут у неї в голові пролунав голос того чоловіка. Рухайся вперед, не зупиняйся, що б там не було. Дістанься другого кінця.
Я не можу. У неї вирвалося ридання. Просто не можу покинути цих жінок.
Повернути назад у цій тісноті неможливо. Повільно, перемагаючи біль, вона позадкувала туди, звідки приповзла.
Розділ п'ятдесят шостий
евід рвонувся до Ділона й притис його до дверей. — Якого біса ти тут робиш? — гаркнув він.
— Рятую тобі життя, заради Бога, — сині очі Ділона блиснули. — Міг би й подякувати, до речі.
— Дякувати за що? За спробу знищити світ? Оце і є вся твоя метафізика, отче? Хіба не ти вкрав мій паспорт і впустив оце опудало до мого дому вбити Єву?
— Єву вбито? Святий Боже! — Ошелення Ділона видавалося щирим. Він потрусив головою, ніби хотів, щоб у ній прояснилося, а потім відштовхнув Девіда.
— А от твій друзяка тут, може, ще живий, — голос у нього затремтів. — Отже, якщо ти не рвешся в новий бій, пропоную обговорити все на поверхні, — поки ми ще можемо звідси вибратися.
Йаель стала пліч-о-пліч із Девідом і спрямувала пістолет Доміно на Ділона.
— Девіде, але ж він щойно врятував тобі життя, — розважливо сказала вона.
У Девіда в голові все закрутилося, коли він спробував скласти докупи і те, як Ділон розкроїв голову Доміно, і саму його появу в бункері, і вбивство Єви, і зникнення паспорта.
— Обережно, — гукнув Ділон, побачивши, як Доміно тягнеться вхопити Девіда за штанину.
Девід розвернувся і з розмаху зацідив Темному янголу ногою в щелепу. Голова Доміно відкинулася набік, тіло обм'якло, і він знепритомнів. Тоді вони втрьох чкурнули до задніх сходів.
— І що ж ти тут робиш? — наполягав Девід.
— То довга історія. Коли ти розповів мені про гебрейські літери на своєму агаті, це пробудило один спогад. Я бачив дещо подібне раніше. Перевірив одну книжку про юдейську магію, — чи немає там чогось про самоцвіти, — Ділон трохи захекався дорогою до сходів. — І знайшов цілий розділ про магічне коштовне каміння у нагруднику первосвященика.
— Далі, — видихнув Девід.
— Багато років тому в Римі я познайомився з одним єпископом. Пізніше його звинувачували в сексуальних домаганнях до хлопчиків. До тих бідолашних, яких він запрошував щотижня до себе на сніданок із Біблією. Я пригадав його перстень. Незвичайний — гладко-шліфований рубін із гебрейськими літерами.
— Рубін із нагрудника Аарона? — вигукнула Йаель. Щоки її палали від швидкого бігу сходами нагору.
— Я вистежив його в шотландському селищі. Забрав камінь. Щоб повернути його синам Ізраїлю. А потім знайшов цю дивну карту Таро серед його подорожніх документів.
Ділон був дуже сильним і здоровим, і все ж йому було важко дихати.
— Він увесь час повторював, що мусить встигнути на літак до Лондона. Тож і я вирушив туди. У Гітроу зустрів одного німця. З такою самою картою. Приєднався до нього, опинився тут. А тепер твоя черга розказати мені, що тут усе-таки відбувається?
Вони були на півдорозі до майданчика. Девід різко зупинився, забувши про жорстокий біль, що ятрив кожну клітинку його тіла.
Йаель і Ділон стояли поруч, притиснувшись до поручнів, і хапали ротом повітря.