8 не ступала по ній молода звірина, не ходив нею лев.
9 Чоловік свою руку по кремінь витягує, гори від кореня перевертає,
10 пробиває у скелях канали, і все дороге бачить око його!
11 Він загачує ріки від виливу, а заховані речі виводить на світло.
12 Та де мудрість знаходиться, і де місце розуму?
13 Людина не знає ціни їй, і вона у країні живих не знаходиться.
14 Безодня говорить: Вона не в мені! і море звіщає: Вона не зо мною!
15 Щирого золота дати за неї не можна, і не важиться срібло ціною за неї.
16 Не важать за неї офірського золота, ні дорогого оніксу й сапфіру.
17 Золото й скло не рівняються в вартості їй, і її не зміняти на посуд із щирого золота.
18 Коралі й кришталь і не згадуються, а набуток премудрости ліпший за перли!
19 Не рівняється їй етіопський топаз, і не важиться золото щире за неї.
20 А мудрість ізвідки проходить, і де місце розуму?
21 Бо вона від очей усього живого захована, і від птаства небесного скрита вона.
22 Аваддон той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку!
23 Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!
24 Бо Він аж на кінці землі придивляється, бачить під небом усім.
25 Коли Він чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою,
26 коли Він уставу складав для дощу та дороги для блискавки грому,
27 тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив!
28 І сказав Він людині тоді: Таж страх Господній це мудрість, а відступ від злого це розум!
Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,
4 як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,
5 коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,
6 коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...
7 Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
9 зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
12 бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
13 Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
15 Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
16 Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...
20 Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
21 Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!
Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
3 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
5 Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
6 так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
7 ревіли вони між кущами, збирались під терням,
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
11 бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...