— Коти?
— Хлопче, ти — неук, — підбила підсумок панна Лупеску. — Це погано. І ти цим цілком задоволений, що ще гірше. Повторюй за мною: є живі й мертві, народ денний і народ нічний, є гулі й туманні ходоки, є вищі мисливці й Божі пси. Ще є одинаки.
— А хто ви? — запитав Ніх.
— Я, — була сувора відповідь — панна Лупеску.
— А Сайлас?
Повагавшись, панна Лупеску відповіла:
— Він з одинаків.
Ніх якось пережив урок. Коли його вчив Сайлас, це було цікаво. Переважну більшість часу хлопчик навіть не усвідомлював, що це уроки. Панна Лупеску видавала інформацію в конспектах, і він не бачив у тому сенсу. Овенс сидів у склепі, а йому аж муляло бути деінде, у літніх сутінках під примарним місяцем.
Коли урок нарешті скінчився, Ніх утік у зіпсутому настрої. Він шукав компанії для забав, але не зустрів нікого, крім великого сірого собаки, який скрадався між надгробків, завжди на відстані, сновигаючи між могил і тіней.
Тиждень минав, і ставало все гірше.
Панна Лупеску й далі приносила хлопчику власноруч приготовані страви: галушки, що плавали у топленому салі, густий червоно-пурпуровий суп зі сметаною, дрібну варену картоплю, холодну до того ж, холодні ковбаси, напхані часником, круто зварені яйця в сірій неапетитній рідині. Він припиняв їсти одразу ж, як йому дозволяли це зробити. Уроки тривали, два дні поспіль панна Лупеску навчала його лише кликати на допомогу всіма мовами світу, а якщо Ніх помилявся чи забував, била його ручкою по кісточках пальців.
На третій день це нагадувало кулеметну чергу:
— Французькою?
— Au secours.
— Азбука Морзе?
— C-O-C, три крапки, три тире і ще три крапки.
— Мовою нічних кощавців?
— Ну що за дурня, я навіть не знаю, хто такі ці нічні кощавці.
— Істоти зі шкірястими крилами, літають швидко й низько. У цьому світі таких немає, але їх повно в червоному небі над дорогою на Гульхайм.
— Мені це ніколи не стане в пригоді.
Панна Лупеску стисла губи ще міцніше й повторила:
— Мовою нічних кощавців?
Ніх видав глибокий горловий лемент, як вона і вчила його, схожий на крик орла. Вчителька хмикнула:
— Зійде.
Хлопець вже не міг дочекатися повернення Сайласа.
— Кладовищем подеколи гуляє великий сірий собака. З'явився одночасно з вашим приїздом. То ваш? — запитав Ніх.
Панна Лупеску поправила краватку.
— Не мій.
— Ми закінчили?
— На сьогодні так. На завтра вивчиш конспект, який я тобі дала.
Конспекти панни Лупеску були писані фіолетовими чорнилами на білому папері й дивно пахли. Ніх узяв черговий конспект з собою на схил пагорба й намагався розібрати текст, але ніяк не міг на ньому зосередитися. Врешті-решт, він склав аркуш і сховав його під каменем.
Тої ночі з ним знову ніхто не грався. Під велетенським літнім місяцем ніхто не хотів ні бавитися, ні розмовляти, ні бігати, ні видиратися кудись.
Він пішов до могили Овенсів, щоб пожалітися батькам, але пані Овенс категорично відмовилася вислухати бодай слово проти панни Лупеску, оскільки її вибрав Сайлас (і це було несправедливо, як на хлопчиків погляд), а пан Овенс узагалі лише знизав плечима і заходився розповідати про своє буття молодим підмайстром червонодеревця і про те, як би він хотів навчатися всього того цікавого, що опановує зараз Ніх (і це Овенсу-молодшому здалося іще більш несправедливим).
— Хіба ти в будь-якому разі не повинен учитися? — запитав пан Овенс, на що Ніх стис кулаки і промовчав. Він важко почалапав кладовищем, упевнений, що його ніхто не любить і не розуміє.
Ніх страждав від світової несправедливості й тинявся кладовищем, копаючи ногами надгробки. Помітивши сірого собаку, хлопчик покликав його, в надії, що той підійде і пограється з ним, але пес не наближався, і в розпачі Ніх кинув у того грудку землі, що розбилася об найближчу кам'яну брилу й засипала все навколо. Пес осудливо подивився на Овенса, відступив у тінь і зник.
Хлопчик пішов назад на південно-західну частину цвинтаря, оминаючи каплицю: він не хотів бачити місце, яке полишив Сайлас. Зупинився поряд із надгробком, який своїм виглядом унаочнював внутрішній стан Овенса: захований за дубом, у який колись вдарила блискавка і перетворила його на чорний стовбур, схожий на гострий кіготь, що стирчав з землі, сама могила була поплямована й розтріскана, а над нею нависав безголовий кам'яний янгол, що скидався на великий і потворний деревний наріст.
Ніх усівся на кущик трави, сповнений жалю до себе й ненависті до всіх інших. Він ненавидів навіть Сайласа, за те, що той пішов і покинув його. Хлопчик заплющив очі, скоцюрбився і поринув у сон без сновидінь.