Выбрать главу

Нічого.

Джинси хлопець відніс до хатинки садівника — йому було зручніше в сірому савані, — але куртку таки лишив собі. Йому кишені сподобалися.

Коли він ходив повернути одяг, то прихопив з будиночка маленьку ручну косу, яка висіла на стіні, і тепер заходився косити кропиву, та так, що та розліталася навсібіч, — різав і патрав її, аж поки не лишилося нічого, крім колючої стерні.

З кишені Ніх дістав пап'є-маше, яке всередині переливалося тисячами яскравих кольорів, слоїчок з фарбою і пензлик.

І, зануривши пензель у фарбу, він старанно намалював на пап'є-маше коричневі літери:

Е. Г.

А під ними дописав:

ми нічого не забуваємо

Уже був час лягати в ліжечко, а з огляду на останні події запізнюватися додому в найближчі дні було б нерозумно.

Ніх поклав пап'є-маше на землю, де раніше була сама кропива, на те місце, де приблизно мала би бути голова, затримався лише на мить, щоб окинути оком свою роботу, проліз крізь ґрати і попрямував, уже менш насторожено, назад на пагорб.

— Непогано, — долинув з Гончарного поля нахабний голос. — Зовсім непогано.

Але, коли Ніх обернувся, там нікого не було.

Розділ п’ятий

Данс-макабр[7]

Щось відбувалося, Ніх був у тому впевнений. Було щось у хрусткому зимовому повітрі, у зірках, у вітрі, у темряві. У ритмі довгих ночей і швидкоплинних днів.

Пані Овенс випхала хлопця із затишної сімейної могилки.

— Іди погуляй, — сказала вона, — мені треба дещо зробити.

Подивившись на матір, Ніх зауважив:

— Але ж там холодно.

— Не сумніваюся, — відповіла вона, — зараз же зима. Так, — це вже більш до себе, ніж до сина, — черевички. І гляньте-но на цю сукню, її треба облямувати. І павутиння, Боже милий, усюди павутиння. Іди гуляй, — цього разу це стосувалося хлопчика, — у мене купа роботи, і я не хочу, щоб ти плутався під ногами.

А потім вона заспівала короткий куплет, якого Ніх ще ніколи не чув:

«І багатий, і бідняк — Данс-макабр танцює всяк».

— Що це було? — запитав Ніх, і краще б він цього не робив, бо пані Овенс насупилася, наче грозова хмара, і хлопець чкурнув з могили до того, як її невдоволення вихлюпнулося ще бурхливіше.

На кладовищі було холодно, холодно й темно, але зірки вже повиходили. Ніх проминув Матінку Скрегіт, яка вдивлялася у плющ, що оплітав Єгипетську доріжку.

— Юначе, в тебе кращий зір, ніж у мене, — звернулася до нього вона. — Скажи-но, ти бачиш квіти?

— Квіти? Взимку?

— Хлопче, не витріщайся на мене так, — відказала стара, — всякій квітці свій час. Пуп'янки з'являються, розпускаються, цвітуть і в'януть. Але на все свій час.

Вона щільніше закуталася в накидку, сильніше натягнула на голову капор і мовила:

— «Час роботі, співам час, й ось макабр прийшов до нас». Еге ж, хлопче?

— Не знаю, — відповів Ніх. — А що таке макабр?

Але Матінка Скрегіт уже зникла, пройшовши крізь зарості плюща.

— От чудасія, — подивувався вголос хлопець. Він мав надію знайти душевну компанію в галасливому мавзолеї Бартлбі, але вся родина — сім поколінь — тої ночі не мали на нього часу. Всім кагалом, від найстаршого (помер 1831 р.) до наймолодшого (помер 1690 р.), вони прибирали й чепурили помешкання.

Фортінбрас Бартлбі, який помер у десятирічному віці (від сухот, як він сказав, і Ніх упродовж кількох років вірив, що той насправді усохнув, тож був надзвичайно розчарований, коли дізнався, що це просто назва недуги), попросив вибачення:

— Ми, паничу Ніх, не можемо зараз бавитися. Адже зовсім скоро настане завтрашня ніч. А таке хіба часто трапляється?

— Щоночі, — відповів Ніх. — Завтрашня ніч завжди настає.

— Але не така, як ця, — заперечив Фортінбрас. — Така буває вкрай рідко і знову настане ще дуже нескоро.

— Але ж це не Ніч феєрверків,[8] не Геловін, не Різдво і не Новий рік.

Широковиде й веснянкувате Фортінбрасове обличчя осяяла радісна усмішка.

— Ні, ця ніч дуже особлива.

— Як вона зветься? — спитав Овенс. — І що завтра станеться?

— Це найкраща з ночей, — відказав малий Бартлбі, і Ніх був упевнений, що той розказуватиме далі, але його бабуся, Луїза Бартлбі (якій насправді було лише двадцять років) покликала його й щось різко проказала на вухо.

— Нічого, — сказав Фортінбрас і додав: — Вибач, я мушу йти допомагати.

вернуться

7

Данс-макабр, або Танець смерті — алегоричне живописне чи словесне зображення смерті і тлінності буття, а також того факту, що смерть рівняє всіх; найчастіше Данс-макабр унаочнюється танком, де персоніфікована Смерть (інколи в групі з мерцями) очолює вервечку людей різного віку й статусу (королі, монахи, старі, діти), яких веде в могилу. Часто на малюнках живі і мертві чергуються у ланцюгу.

вернуться

8

Ніч феєрверків, або ніч Ґая Фокса, припадає на 5 листопада, коли всюди бавляться феєрверками, петардами тощо — данина так званій «Пороховій змові» 1605 р., яка була невдалою спробою групи англійських католиків підірвати будівлю парламенту з метою знищення прихильного до протестантів короля Якова І, що репресував католиків.