Текерей підвів очі і побачив Овенса, який сидів за статуєю Осіріса.
— Я тобі казав її не чіпати!
Ніх зітхнув:
— Але тут так мало книжок. І я саме дочитав до найцікавішого: він знайшов відбиток стопи, не своєї до того ж. Це означає, що на острові ще хтось є!
— Це моя книжка, — упирався Текерей Поррінджер. — Віддай.
Овенс був готовий сперечатися чи якось домовитися, але, побачивши ображений вираз обличчя Текерея, передумав. Натомість спустився по арковій колонні, зістрибнув, коли до землі лишався якийсь метр, і простягнув книжку:
— Тримай.
Текерей смикнув її і кинув на хлопця ворожий погляд.
— Я можу читати вголос, — запропонував Ніх. — Серйозно.
— Ти можеш піти і втопитися, — відповів Текерей і дав Овенсу стусана у вухо. Від зіткнення вуха й кулака аж запекло, але з виразу Текереєвого обличчя Ніх зрозумів, що тому болить не менше.
Старший хлопець потупотів стежиною геть, а Ніх дивився йому вслід. Вухо боліло, очі щипало. Потім він і сам пішов підступною, умитою дощем, порослою плющем доріжкою. В одному місці хлопець послизнувся і подряпав коліно, порвавши при тому джинси.
Біля муру, де ріс вербовий гай, Ніх ледве не налетів на панну Юфимію Горсфол і Тома Сендса, які зустрічались уже багато років. Тома поховали так давно, що його надгробок перетворився на обвітрену брилу, а жив він і помер за часів Сторічної війни з Францією. Панну Юфимію (1861–1883 рр., «Вона спочиває, так, але спочиває з янголами») поховали за вікторіанських часів (саме тоді кладовище розширили, збільшили, і воно років на п'ятдесят стало успішною комерційною справою), і вона мала цілий мавзолей з чорними дверима на Вербовій доріжці. Але різницею в історичних періодах пара не надто переймалася.
— Не лети так, юний Ніх, — промовив Том. — Ти можеш заподіяти собі шкоду.
— Він уже встиг це зробити, — підхопила Юфимія. — Бідолашний Ніх. Мати, безсумнівно, сваритиме тебе. Ці штанці їй буде непросто залатати.
— Ох, як шкода, — пробурмотів Ніх.
— І тебе шукав опікун, — додав Том.
Ніх підвів очі на сіре небо і сказав:
— Але ж іще не темно.
— Він прокинувся загодя, — відповів Том словом, яке, Ніх знав, означало «рано». — І просив переказати, що шукав тебе. Звісно, якщо ми тебе побачимо.
Ніх кивнув.
І, наче пом'якшуючи новину, Том додав з усмішкою:
— А в хащах за пам'ятником Літлджону достигла ліщина.
Ніх подякував і крізь дощ помчав стрімголов униз звивистою стежинкою, аж поки не дістався старої каплички.
Двері були прочинені, і Сайлас, який не любив ні дощу, ні сонячного світла, стояв усередині, оповитий тінями.
— Мені сказали, що ти мене шукав, — сказав Ніх.
— Так, — підтвердив Сайлас. — Схоже, ти порвав штани.
— Я біг, — виправдовувався Ніх. — І ми з Текереєм Поррінджером трохи зчепилися. Я хотів почитати «Робінзона Крузо». Це книжка про чоловіка на човні — то така штука, яка плаває по морю, а воно — це багато води, як велетенська калюжа, — і човен цей розбився на острові, а це таке місце в морі, на якому можна стояти, і…
Сайлас перебив його:
— Одинадцять років минуло, Ніх. Одинадцять років ти живеш із нами.
— Так, — погодився Ніх. — Тобі видніше.
Сайлас подивився на свого підопічного. Худенький хлопчина, чиє мишаче волосся з віком трохи потемніло.
Суцільна тінь зібралася всередині каплички.
— Я думаю, — повів далі Сайлас, — настав час поговорити про те, звідки ти взявся.
Ніх глибоко вдихнув і відповів:
— Не обов'язково робити це от просто зараз. Хіба що ти дуже хочеш про це поговорити.
Хлопець сказав це якомога недбаліше, але серце калатало в грудях, як навіжене.
Запала тиша. Було чути лише стукіт дощових крапель і плюскіт води у ринвах. Ця тиша тривала дуже довго, і Ніх уже думав, що не витримає її.
Але зрештою Сайлас мовив:
— Ти знаєш, що ти не такий, як ми. Що ти живий. Що ми прийняли тебе… вони прийняли тебе… а я погодився стати твоїм опікуном.
Ніх мовчав.
А Сайлас говорив далі своїм оксамитовим голосом:
— У тебе були батьки. І старша сестра. Їх убили. Я думаю, що ти теж мав померти разом з ними, і своїм життям ти завдячуєш випадку і втручанню Овенсів.
— І тобі, — додав Ніх, якому про перебіг тієї ночі за всі ці роки переповіло безліч людей, деякі з них — очевидці. То була ніч великих подій на кладовищі.
Сайлас продовжив:
— Десь там никає чоловік, який убив твою родину, і я підозрюю, він досі не змінив намірів стосовно тебе.
— Ну і що? — Ніх знизав плечима. — Це лише смерть. Усі мої найліпші друзі — мертві.