Він посадив хлопця на заднє сидіння авто, до Мо Квіллінг, яка посміхалася достоту як кіт, наїдений сметаною. Вона прошепотіла:
— Я бачила тебе з вікна. І це я викликала поліцію.
— Я нічого не зробив. Я навіть не був у вашому дворику. І чого це ти їздиш з ними?
— Ану тихо! — гаркнув високий поліціянт.
Усі принишкли й мовчали, поки патрульна машина не під'їхала до будинку, де жила Мо. Високий відчинив дверцята, і вона вилізла.
— Подзвонимо завтра, розкажемо батькам, що з'ясували.
— Дякую, дядьку Тем, — відповіла Мо. — Я просто виконала свій громадський обов'язок.
Назад вони їхали в тиші, а Ніх усе намагався зникнути, але безуспішно. Він почувався гидким і жалюгідним. За один вечір він примудрився вперше посваритися з Сайласом, утекти з дому, що виявилося провальною затією, і такою ж провальною стала спроба додому повернутися. Йому доведеться решту життя провести в камері у відділку або в дитячій в'язниці. Чи такі існують, Ніх не знав.
— Я перепрошую, а в'язниці для дітей є?
— Що, захвилювався? — відказав дядько Мо. — Я все розумію. Ви, діти, робите що заманеться. Але декому з вас було б корисно трошки побути під вартою.
Ніх так і не зрозумів, яка то була відповідь — ствердна чи заперечна. Він визирнув у вікно. Щось величезне сунуло в повітрі, прямо над машиною і трохи обабіч, щось темніше й більше за всіх птахів, яких він коли-небудь бачив. Це щось було завбільшки з людину, мерехтіло і тріпотіло, як промінь стробоскопа чи кажан.
Рудий поліціянт сказав:
— Коли дістанемося до відділка, раджу тобі зізнатися, як тебе звати, кому телефонувати, щоб тебе забрали; ми скажемо, що тебе добряче відчитали, і поїдеш собі додому. Розумієш, якщо ти нам допомагатимеш, швиденько все вирішимо, і менше паперової тяганини. Ми ж друзі тобі.
— Ти надто приязний до нього. Ніч у камері не така й страшна, — перебив високий.
Він озирнувся на Овенса і сказав:
— Ну, це у випадку, якщо ніч буде спокійна. А як ні, доведеться запхати тебе в камеру до п'яничок. А вони ще ті бувають.
Ніх подумав, що високий бреше і вони зумисне грають у хорошого і поганого поліцейського.
Коли патрульна машина завернула за ріг, то глухо об щось гупнула. Це щось — велике — прокотилося по лобовому склу на дах і звалилося у пітьму. Під скрегіт гальм і лайку рудого авто зупинилося.
— Він вискочив на дорогу! Ти ж сам бачив!
— Я не впевнений, що я там бачив, але ти на когось наїхав.
Вони вийшли з машини й посвітили ліхтариками. Рудий сказав:
— Він весь у чорному! І не помітиш.
— Он він! — вигукнув високий.
І обидва кинулися до тіла, не випускаючи з рук ліхтариків.
Ніх спробував відчинити дверцята, але вони були замкнені. А переднє та заднє сидіння розділяла залізна сітка. Навіть якби йому вдалося зникнути, він все одно не вибрався б із патрульного авто.
Він нахилився уперед, наскільки це було можливо, щоб роздивитися, що сталося.
Рудий поліціянт сидів навпочіпки біля тіла й розглядав його. Високий стояв поруч і світив ліхтариком в обличчя потерпілому.
Одного погляду на це обличчя Ніхові вистачило, щоб навіжено та відчайдушно забарабанити долонями по склу.
Високий підійшов до машини і роздратовано спитав:
— Що таке?
— Ви збили мого… мого тата!
— Брешеш.
— Дуже схожий! Можна подивитися зблизька?
У високого опустилися плечі:
— Чуєш, малий каже, що це його тато.
— Ти що, жартувати надумав?
— Схоже, він серйозно.
Високий відчинив двері, і Ніх вистрибнув назовні.
Сайлас незграбно лежав на спині, там, де впав, збитий патрульною машиною. Лежав, як мертвий.
Хлопцю защипало очі.
— Тату? — а потім поліцейським: — Ви вбили його!
Подумки Ніх сказав собі — я не брешу, тобто, не зовсім брешу.
— Я викликав «швидку», — сказав Саймон, рудобородий поліціянт.
— Це нещасний випадок, — підхопив другий.
Ніх скоцюрбився поруч із Сайласом, стис його холодну руку. Якщо вони справді викликали «швидку», часу було небагато. Він мовив:
— Тоді вашій кар'єрі гаплик.
— Це нещасний випадок, ти сам бачив!
— Він просто вистрибнув…
— Я бачив, — відповів Ніх, — що ви погодилися зробити послугу своїй небозі й налякати однокласника, з яким вона посварилася. Тому ви заарештували мене без ордера лише за пізні прогулянки, а коли мій тато вибіг і спробував зупинити вас чи дізнатися, в чому річ, ви навмисне його збили.