Сайлас, якому дзеркала були не страшні, накрив одне з них своїм пальтом, зробивши пастку безглуздою.
— Отже, тепер нас лише троє.
— І свинка.
— Чому? — поцікавилася панна Лупеску вовчою мовою крізь вовчі зуби. — Чому з нами свиня?
— На щастя, — відповів Кандар.
Панну Лупеску це не переконало, і вона загарчала.
— От у Гаруна була свиня? — запитала мумія.
— Тихо, — мовив Сайлас. — Вони наближаються. І судячи зі звуку, їх багато.
— Хай приходять, — прошепотів Кандар.
У панни Лупеску хутро на загривку стало сторчма. Вона нічого не сказала, але була готова до зустрічі й лише силою волі стримувала себе, щоб не захилити голову і не завити.
— Тут дуже гарно, — сказала Скарлет.
— Так, — погодився Ніх.
— То що, всю твою родину вбили? І з'ясували, хто вбивця?
— Ні. Принаймні я про це нічого не знаю. Мій опікун каже, що колись він розповість мені все, що йому відомо, і що чоловік, який це скоїв, досі живий.
— Колись?
— Коли я буду готовий.
— Чого він боїться? Що ти схопишся за пістолет і помчиш мститися тому, хто згубив твою родину?
Ніх серйозно глянув на неї.
— Ну, це очевидно. Не пістолет, але… Але так. Щось типу того.
То був яскравий і сонячний суботній ранок. Вони щойно проминули вхід до Єгипетської доріжки і сховалися від променів під соснами та розлогою аурікарією.
— А твій опікун, він теж неживий?
— Я не розповідаю про нього нікому.
— Навіть мені не розкажеш? — ображено спитала Скарлет.
— Навіть тобі.
— Ну і добре.
— Слухай, вибач. Я не мав на увазі…
Але Скарлет його перебила:
— Я обіцяла панові Фросту, що не затримаюся надовго. Мені вже час повертатися.
— Так, мабуть, — відповів Ніх, стривожений, що вона образилась, і не впевнений, що треба сказати, щоб виправити ситуацію.
Він дивився вслід Скарлет, коли вона рушила звивистою доріжкою до каплиці. Пролунав знайомий жіночий голос:
— Ви тільки гляньте, королівна!
Але поруч нікого не було.
Зніяковілий Ніх повернувся до Єгипетської доріжки. Панна Ліллібет і панна Віолетта дозволили хлопцеві тримати у їхньому склепі коробку зі старими книжками, і Ніх збирався пошукати щось почитати.
Скарлет допомагала пану Фросту копіювати написи до полудня, а потім вони зробили перерву на обід. Він запропонував пригостити її за допомогу, і вони спустилися до крамнички «Риба й чипси» наприкінці вулиці, а дорогою назад їли з паперових пакетів паруючі шматочки риби й картоплі, кроплені оцтом і посипані блискучими кристалами солі.
Скарлет спитала:
— А от якби вам треба було знайти інформацію про вбивство, де б ви шукали? В інтернеті я вже пробувала.
— Хм. Залежить від того, про яке вбивство йдеться.
— Місцевий злочин, гадаю. Років тринадцять-чотирнадцять тому. Десь тут убили цілу сім'ю.
— Боже милий, це насправді сталося?
— Так. Вам недобре?
— Трошки. Я, знаєш, дещо вразливий. Про таке, я маю на увазі, місцеві випадки, думати особливо не хочеться. Що таке відбувається тут, поруч. Ну і я не очікував, що такі теми можуть цікавити дівчинку твого віку.
— Та це не мені треба, — зауважила Скарлет. — Я для друга цікавлюсь.
Пан Фрост доїв останній шматочок смаженої тріски і повів далі:
— Я думаю, шукати треба у бібліотеці. Якщо в інтернеті нема, то буде в газетних архівах. Що спонукало тебе до пошуків?
— А, — Скарлет не хотіла дуже забріхуватися, — один мій знайомий хлопчик. Це він питав.
— Однозначно бібліотека. Бр-р-р. Убивство. Аж дрижаки беруть.
— Мене теж, — підтримала Скарлет. — Трошки.
І з надією додала:
— А ви не були б такі ласкаві підвезти мене до бібліотеки по обіді?
Пан Фрост відкусив шматочок від скибочки картоплі, розжував його і розчаровано подивився на решту:
— Картопля так швидко вистигає, еге ж? Ось ти обпікаєш собі язика об неї, а за хвилину дивуєшся, як це вона вже така холодна.
— Вибачте, мені не варто просити возити мене всюди…
— Ні-ні, все гаразд, — перебив її пан Фрост. — Я просто задумався, як краще спланувати час по обіді й чи любить твоя мама шоколад. Пляшка вина чи шоколад? А може, і те, й інше?
— Додому з бібліотеки я сама доберуся, — сказала Скарлет. — І вона любить шоколад. Я теж.
— Тоді шоколад, — полегшено зітхнув пан Фрост.
Вони дійшли до маленького зеленого міні, припаркованого поряд із високою терасною забудовою.
— Сідай. Я відвезу тебе до бібліотеки.