Вхідні двері були відчинені, і на вулиці вже майже стемніло. Цього разу чоловік на ім'я Джек точно знав, куди йти. Не гаючи часу він вийшов з будинку і похапцем рушив на пагорб, у бік кладовища.
Коли Скарлет дісталася цвинтаря, брама була вже зачинена. Дівчина відчайдушно трясла її, але, як завжди, на ніч її замкнули на навісний замок. А тоді поруч з'явився Ніх.
— Ти знаєш, де взяти ключ? — спитала дівчинка.
— На це немає часу, — відповів Ніх. — Обійми мене.
— Що?
— Просто обійми мене й заплющ очі.
Скарлет здивовано подивилася на нього, мовляв, що ти собі думаєш, а потім зробила, як він сказав.
— Хай так.
Ніх притулився до огорожі. Її вважали частиною цвинтаря, тому хлопець сподівався, що, може, цього разу його Свобода Кладовища спрацює не лише для нього. І тоді, наче дим, Ніх прослизнув крізь ґрати.
— Можеш розплющувати очі.
Скарлет так і зробила.
— Як це тобі вдалося?
— Це мій дім, — відповів Ніх. — І тут я дещо можу.
Аж раптом пролунали кроки, і з іншого боку огорожі з'явилися двоє чоловіків. Вони смикали браму й гриміли нею.
— Приві-і-іт, — протягнув Джек Кат (немов кролик, він ворушив вусами) і посміхнувся Скарлет крізь ґрати, наче щось собі знав. На лівій руці в нього був намотаний чорний шовковий шнур, а правицею в білій рукавичці він його смикав. Чоловік зняв шнур з руки, потягнув з долоні в долоню, наче збирався ним бавитись.
— Дівчаточко, виходь. Усе гаразд. Ніхто тобі нічого не заподіє.
— У нас до тебе просто кілька запитань, — підхопив високий блондин, пан Пострибун. — Ми тут в офіційній справі.
Він збрехав. Нічого офіційного в Джеках, Май-страх-на-всі-руки, не було, хоча самих Джеків не бракувало і серед політиків, і серед поліціянтів, та й в інших установах.
— Тікаймо, — вимовив Ніх, потягнувши її за руку. І Скарлет побігла.
— Ти це бачив? — спитав Джек, той що Кат.
— Що саме?
— З нею хтось є. Хлопчик.
— Той самий?
— Звідки мені знати? Так, підсади-но мене.
Високий склав долоні докупи, і Джек Кат ступив на них ногою в чорному черевику. Блондин підсадив вусаня, той видерся на вершечок брами, зістрибнув униз і приземлився на руки-ноги, як ропуха. А підвівшись, сказав:
— Знайди інший спосіб зайти. Я — за ними.
І побіг звивистим путівцем углиб кладовища.
— Та поясни ж мені, що коїться — сказала Скарлет.
Ніх стрімко крокував сутінковим кладовищем, але на біг поки не перейшов.
— Тобто?
— Мені здається, той чоловік хотів мене убити. Ти бачив, що він робив з тим чорним шнурком?
— Я в цьому впевнений. Інший чоловік — твій пан Фрост — збирався убити мене. У нього є ніж.
— Він не мій пан Фрост. Ну, мабуть, у певному розумінні й мій. Вибач. Куди ми йдемо?
— Спочатку сховаємо тебе у безпечному місці. А потім я з ними розберуся.
Усі навколо, всі мешканці кладовища прокидались і збиралися навколо Овенса, схвильовані й збентежені.
— Ніх, що відбувається? — спитав Кай Помпей.
— Прийшли погані люди, — відповів Ніх. — Наші можуть за ними стежити? Давайте мені знати, де вони, щомиті. І треба сховати Скарлет. Є пропозиції?
— Каплиця? — запропонував Текерей Поррінджер.
— Це перше місце, де вони шукатимуть.
— З ким ти розмовляєш? — спитала Скарлет, з таким виразом, наче Ніх з'їхав з глузду.
Кай Помпей висунув іншу ідею:
— Углибині пагорба?
— Так, слушна думка. Скарлет, ти пам'ятаєш місце, де ми зустріли чоловіка кольору індиго?
— Більш-менш. Я пам'ятаю, що було темно й не страшно.
— Я відведу тебе туди.
І вони попрямували до мавзолею. Скарлет розуміла, що дорогою Ніх з кимось розмовляє, але чула лише його фрази. Це скидалося на слухання розмови по телефону. Що нагадало їй…
— Мама збожеволіє і приб'є мене. Пора шукати собі місце на кладовищі.
— Ні, — заперечив Ніх. — Не пора, і пора ще нескоро настане.
А потім комусь іншому:
— Тепер обидва тут. Разом? Зрозумів.
Вони дісталися мавзолею Фробішера.
— Вхід за нижньою труною зліва, — пояснив Ніх. — Якщо почуєш, що хтось спускається, і це буду не я, йди вниз, до кінця сходів. У тебе є чим посвітити?
— Так, маленький ліхтарик на брелоку.
— Добре.
Він відчинив двері мавзолею.
— І обережно там, не зашпортнися ні об що.
— А ти куди? — спитала Скарлет.
— Кладовище — мій дім. І я його захищатиму, — відповів Ніх.