Тимчасом у маленькому містечку біля підніжжя пагорба чоловік на ім'я Джек дедалі більше навіснів. Він так довго чекав на цю ніч, вона мала стати кульмінацією місяців, ні, років роботи. І початок справи був таким багатонадійним. Трьох людей Джек прибрав, вони й оком не встигли змигнути. А потім…
А потім усе пішло шкереберть. З якого дива він подався вгору пагорбом, якщо було очевидно, що дитина пішла вниз? Коли Джек спустився, малюка вже й слід прохолов. Його хтось знайшов, забрав і сховав. Іншого пояснення просто не було.
Вдарив грім, гучний і раптовий, мов постріл, і вперіщив рясний дощ. Чоловік на ім'я Джек був організований і вже почав планувати наступний крок — дзвінки певним городянам, які стануть його тутешніми очима й вухами.
Не обов'язково повідомляти Зборам, що він провалив завдання.
У будь-якому разі, ще не провалив, думав чоловік на ім'я Джек, скоцюрбившись під крамничним навісом. Ще ні. Попереду ще роки. Часу доста. Часу, щоб подбати про завершення цієї справи. Часу, щоб розібратися з цим раз і назавжди. Часу, щоб обірвати останню нитку.
І аж коли долинув гул сирен, коли з'явилася перша патрульна машина, а за нею — «швидка», а потім ще одна поліцейська машина без позначок гучно проревла дорогою вгору, чоловік на ім'я Джек неохоче підняв комірець пальта, нахилив голову й розчинився в ранку. Його ніж лежав у кишені, сухий і захищений піхвами від навісних стихій.
Розділ другий
Новий друг
Нix був тихий хлопчина зі спокійними сірими очима й копицею скуйовдженого волосся мишачого кольору. Загалом, його можна було назвати слухняним. Він учився розмовляти, а коли опанував цю науку, став докучати мешканцям кладовища запитаннями. «А чому мені не можна виходити з кладовища?» — допитувався він. Чи «Як мені зробити те, що він щойно зробив?» Чи «Хто тут живе?»
Дорослі чесно намагалися дати найповніші відповіді, які часто виявлялися незрозумілими, заплутаними чи суперечливими, і тоді Ніх ішов до старої каплиці й розмовляв із Сайласом. Хлопчик чекав на нього ще до заходу сонця, коли той прокидався.
На опікуна завжди можна було розраховувати, його пояснення були ясні, зрозумілі й прості настільки, наскільки потрібно було для усвідомлення.
— Тобі не можна виходити, — «не можна», до речі, а не «не мона» — тому що тільки на кладовищі ми можемо тебе захистити. Ти тут живеш, і тут мешкають ті, хто тебе любить. За огорожею поки що небезпечно. Поки що.
— Але ж ти виходиш за неї. Ти йдеш за огорожу щоночі.
— Хлопче, я незрівнянно старший за тебе. І я в безпеці всюди.
— Я теж буду в безпеці.
— Якби ж то так. Але ти в безпеці лише на кладовищі.
Або таке.
— Як тобі зробити так само? Деяких умінь можна набути, навчаючись, деяких — у постійних спробах, а деякі просто приходять з часом. Цього ти можеш навчитися. Невдовзі ти опануєш і зникання, і ковзання, і сноходу. Але дечого живі навчитися не можуть, і на ці вміння доведеться зачекати. Але я не маю сумніву, що згодом ти вмітимеш усе. Врешті-решт, тобі ж дали Свободу кладовища, — так казав Сайлас. — Тому кладовище про тебе дбає. І поки ти тут, ти зможеш бачити в темряві. Ти зможеш ходити путівцями, на які живим немає ходу. Погляди живих людей на тобі не затримуватимуться. Мені теж надали Свободу кладовища, хоча в моєму випадку це дає мені лише право тут мешкати.
— Я хочу бути таким, як ти, — сказав Ніх і випнув нижню губу.
— Ні, — твердо заперечив Сайлас, — не хочеш.
Чи така розмова.
— Кого тут поховано? Ну, знаєш, Ніх, у багатьох випадках імена написано на надгробках. Ти вже вмієш читати? Вивчив абетку?
— Вивчив що?
Сайлас похитав головою, але нічого не сказав. Пан і пані Овенс і за життя не були великими читцями, а на кладовищі абеток не водилося.
Наступної ночі Сайлас з'явився перед затишною могилкою Овенсів з трьома великими книжками: двома яскравими абетками («А — апельсин, Б — барабан») і примірником «Кота в капелюсі».[3] Крім того, він мав із собою папір і набір воскових олівців. Сайлас повів хлопчика кладовищем і допоміг маленьким пальчикам відшукати літери на найновіших та найвиразніших надгробках і табличках, починаючи з гострого шпиля великої літери «А».
Сайлас дав завдання відшукати на кладовищі всі літери абетки, з чим Ніх успішно впорався, останнім знайшовши надгробок Езекіеля Умслі, вбудований у бічну стіну старої каплиці. Опікун лишився задоволеним.
3
«Кіт у капелюсі» — дитяча книжка, в якій свого часу (1957 р.) вбачали абсолютно новий підхід до дитячої освітньої та розважальної літератури. Планована як оповідка з 250 найбільш уживаних слів, була складена автором Доктором Сьюзом з 220-ти. Мала надзвичайно великий успіх і кілька продовжень.