Ви мене навчили, що кожен стан душі, доволі далеко загнаний вглиб, провадить крізь ущелини й канали слова, — в міфологію. Не в застиглу міфологію народів та історій, — а в ту, яка під зовнішнім шаром шумує в нашій крові, плутається в глибинах філогенезу, розгалужується в метафізичну ніч.
У тій міфологічній глибочіні Ви, мабуть, маєте угоду з Сатаною. Тут Ваші вірші перетворюються на трансцендент, із боку ремесла цілком незмірні, вони переступають міру рукотворних речей.
Сьогодні в мене велика тріумфальна мить. Чари подолані, — те, що я назбирав із захвату, екзальтував у нападах подиву, досі чуже й обернене проти мене, — стверджує мене й приймає. Дякую.
Бруно Шульц
Дрогобич, 26 І 1934
Флоріянська, 10
До Тадеуша і Зоф’ї Брезів[67]
Дорогий Пане!
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. Іноді мені здається, що тим напруженим жестом несіння я тримаю його на своїх плечах. Я хотів би мати змогу на мить покласти той тягар на чиїсь плечі, випростати шию і поглянути на те, що ніс.
Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите в чотирьох очах стає дійсністю. Світ ніби чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватись углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
Добре, що Ви недосконалі, що Ви надміру споживаєте час. Ви либонь виповнені неофіційними подіями, незареєстрованими чинностями, які Вам під носом пожирають час, перш ніж Ваша офіційність зважиться його після численних церемоній скуштувати. Бо ж хтось прецінь мусить його їсти, і комусь він мусить приносити користь.
Слабкість людей виказує нам їхні душі, визначає їхню потребу в інших. То саме ота втрата електрона, яка їх іонізує та пристосовує до хімічних зв'язків. Без накипу ми були б замкнені в собі й нічого не потребували. Допіру їхні вади надають їм смаку й роблять привабливими. Незмірно тішуся, що ми зустрінемося. Просто приїжджайте до мене. Я залишаюся тут до 1-го VII. Досі не маю визначених планів виїзду. Може, щось разом обміркуємо. Я хотів би Вам насамперед показати Дрогобич і околиці[68], Вашими очима наново побачити сцену моєї молодості. Ввести Вас у ненаписані розділи Цин. крамниць. Прошу приїхати.
Сердечно вітаю.
Бруно Шульц
Дрогобич, 21 VI 1934
Адреса: Дрогобич, Флоріянська, 10
Шановний і дорогий Пане!
Чи Ви не ображаєтеся через моє тривале мовчання? Остання Ваша листівка, в якій Ви планували зустріч, застала мене дуже хворим. Усі канікули я пролежав недужий, знеохочений і апатичний[69]. Допіру приблизно впродовж минулого місяця я знову працюю в школі. Чи Ви загнівалися на мене за те мовчання, чи, може, Вас і далі мучить «хроно-фагоцитоз», цуплячи Вам з-під носа найкращі шматки часу купно з найкращими намірами, якими він нафарширований? — Ми ще й досі не зустрілися з Вами, Дорогий! Де Ви святкуватимете Різдво? Які у Вас плани? Я мобілізував увесь мій набуток — чекаючи на відпустку, про яку подав клопотання до Міністерства[70]. У ці дні в Міністерстві вирішується моя доля. Якби я отримав відпустку — приїхав би до Варшави. Знак життя від Вас і звістка, що Ви не гніваєтеся на мене, незмірно втішили би мене.
Передаю вирази поваги та сердечні вітання.
Бруно Шульц
Дрогобич, 13 XI 1934
Дорогий Пане!
Я хотів би Вам сердечно подякувати за листа і повідомити, що читав Ваше повідомлення з «Rocznika Literatury»[71], яке Ви промовчали в листі, і в якому Ви висуваєте мене на чоло літературного року. Вважаю актом великої відваги настільки безкомпромісно всією своєю індивідуальністю стати поруч зі своїми ідейними приятелями, таким чином узявши на себе відповідальність за свої ідейні симпатії. Я зворушений і вдячний. Ця солідарність близьких мені людей утішає мене в моїй депресії. Я дуже пригнічений: відпустку, на яку я так розраховував, мені не надали. Зостаюсь у Дрогобичі, у школі, де й надалі голота гарцюватиме моїми нервами. Адже треба знати, що нерви мої розтягнулися сіттю по всій робітні ручної праці, розклалися на підлозі, обклеїли шпалерами стіни та оплели щільним плетивом верстати й ковадло. Це відоме в науці явище певного ґатунку т е л е к і н е т и к и, силою якої все, що діється на машинерії, стругальних верстатах тощо, діється до певної міри й на моїй шкірі. Завдяки настільки добре розбудованій сигналізаційній мережі я наперед визначений бути вчителем ручної праці[72].
67
Тадеуш Бреза (1905—1970) — прозаїк, есеїст, дебютував романом
З-поміж листів до Брези не зберігся, зокрема, найбільш ранній, в якому Шульц дякував за рецензію на
Тепер вони перебувають у власності Бібліотеки Національного Закладу імені Оссолінських у Вроцлаві.
68
Дрогобич і його околиці були тереном, де відбувалися всі — засновані на «духовній автобіографії» автора — міфологічні пригоди героїв
70
Міністерство віросповідань і народної освіти. Тема відпустки, отримання якої дало би змогу для інтенсивної літературної роботи, повертається в багатьох листах. Після тривалих клопотань і завдяки підтримці приятелів Шульцові надали оплачувану відпустку в 1936 році. (Див. листи Шульца в тій справі до освітянського керівництва).
71
«Rocznik Literatury» (точніше «Rocznik Literacki») виходив від 1932 року та містив обговорення літературної продукції за минулий рік. Шульцові не йдеться про обговорення
72
Шульц був учителем малювання та ручної праці в державній гімназії ім. короля Владислава Яґелла у Дрогобичі.