Якщо ми вже маємо звірятися навзаєм у таємних болячках, які нам дошкуляють, то звірюся Вам у певній хворобі, яка мене переслідує і також стосується часу, хоча й відрізняється від симптомів гастричної діареї, яку Ви описали були в себе. Ваш стравохід занадто легко пропускає час, нездатний затримувати його в собі, — мій відзначається парадоксальною перебірливістю, він опанований idée fixe н е з а й м а н о с т і ч а с у. Так, як для якогось раджі з меланхолійною й ненаситною душею кожна жінка, яку ледь торкнув погляд чоловіка, — не є вже незайманою і гідна хіба шовкової мотузки, так і для мене час, на який хтось висловив претензію, до якого вчинив бодай найменшу алюзію, — є вже порочним, зіпсованим, неїстівним. Я не терплю суперників до часу. Вони мені огидять той шматок, якого торкнулися. Я не вмію ділитися часом, задовольнятися об'їдками після когось. (Тим самим словником користуються закохані ревнивці). Коли я маю приготуватися до уроків на завтра і придбати на складі деревини матеріали, — вже все пополудня й вечір для мене втрачені. Я відмовляюся від решти часу зі шляхетною гордістю. Все, або нічого — ось мій пароль. А позаяк кожен шкільний день спрофанований подібним чином, я живу в гордій абстиненції та — не пишу. В тій безкомпромісності живе якась феодальна ментальність. Як Ви гадаєте, чи можна її вигодувати, викохати, виховати ту поволоку лицарськості?
Поза тим, повідомляю Вам, що, мабуть, на Свята приїду до Варшави, де маю намір провести піврічні канікули. Чи застану я Вас? Дуже сподіваюся на зустріч. Додаю вирази поваги та палкої симпатії.
Бруно Шульц
Дрогобич, 2 XII 1934
P.S. Чи можете Ви мені підказати якесь дешеве помешкання у Варшаві?
Дорогий Тадзю!
Не гнівайся, що я досі нічого не писав. Я одразу ж потрапив у шкільну круговерть… Інспектор угніздивсь у Дрогобичі й тяжить над нами, як кошмар. Юна[73] нудьгує в Янові та сумує за Варшавою. Щодо моєї відпустки я ще не маю офіційного повідомлення. В ці дні повсюдної та великої жалоби[74] я не можу в тій справі вдаватися до жодних клопотань. Чи Ти вже завершив переписування? Чи провадиш уже переговори з кимось із видавців? Дуже вже я чекаю появи бодай уривку[75].
Зі статтею Віткаци[76] трапилося велике лихо, бо я дав її Ґридзевському[77]. Віткаци на це несамовито розгнівався й велів мені негайно відкликати рукопис, що я і вчинив[78].
Маю до Тебе прохання: не гнівайся, прошу Тебе, що я з тим до Тебе звертаюся, але тільки Тобі можу це довірити. Один доволі високо вміщений у суспільній ієрархії пан, у прихильності котрого я зацікавлений, запрагнув наймарнотніших у світі лаврів поета і почав писати вірші. Ба більше, він звернувся до мене з проханням, щоб я проконсультувався зі своїми знайомими у світі літератури щодо вагомості цих віршів (позаяк я заявив йому, що сам на тому не розуміюся). Якщо та експертиза виявиться дуже критичною — той пан утратить прихильність до мене. Отож, за умови, що Ти зможеш погодити це зі своїм сумлінням, — будь такий добрий і напиши щось неокреслено позитивне. Надсилаю Тобі ці вірші, в яких сам не орієнтуюся. Я не бачу в них сенсу.
Що поробляє Ничек?[79] Вітай її сердечно від мене та від Юни.
Обіймаю Тебе найсердечніше.
Твій
Бруно
Дрогобич, 13 V 1935
Дорога Зосю![80]
Мені соромно, що я до вас так давно не писав, і я вдячний Тобі, що Ти про мене згадала. Я часто про вас думав, про Тадзя і про Тебе, але якось не міг зважитися написати. Питання про мою відпустку досі витає якимись кураторіями та міністерствами, [а] я міркую про те, щоб, не чекаючи відпустки, кинути всю ту школу.
76
Віткаци — так друзі називали Станіслава Іґнація Віткевича, див. біографію у примітках до листів Шульца до нього
77
Мечислав Ґридзевський — див. біографію у примітках до листа Шульца до нього
78
Станіслав Іґнацій Віткевич порвав співпрацю з «Wiadomościami Literackimi» в 1930 році й відтоді ніколи більше там не друкувався. Причини цього розриву незрозумілі, вони начебто полягали в якихось особистих непорозуміннях між ним і редакцією «Wiadomości», схильною легковажити письменством Віткевича.
80
Лист до Зоф'ї Нич (це перша частина листа, відтак іде текст, звернений до Брези — див. лист 16).