Не гнівайтеся на мене, що я так довго не подавав ознак життя і занедбав Вас, і вірте, що я часто про Вас думав і потерпав од того, що не можу змусити себе писати. Бажаю Вам веселих свят і милих вихідних і обіймаю сердечно.
Ваш
Бруно Шульц
19 XII 1934
Дорогий Колего!
Даруйте мені моє тривале мовчання і не підозрюйте мене в жодному униканні людей та замиканні у вежі зі слонової кістки. Листа Вашого я забрав у Важика д. пізно, позаяк, потрапивши у варшавську круговерть, забув, що дав Вам цю адресу, і зовсім не бував у Важика, а він не знав, де мене шукати. Сердечно Вам дякую за пам'ять і щирі почуття. Сповідь хулігана[149] і «Kamenę» отримав. Я ще її не читав, але ліногравюри прегарні, набагато кращі, ніж пейзажні або архітектурні студії. Тут, здається, ми набагато зблизилися навзаєм. Дуже цікаві фактурні речі, які постали із пристрасті до матеріалу, майже без сюжетної лінії. Я багато дав би, щоб навчитися техніки деревориту. Я бачив зараз на виставці італійців — дереворити французьким способом 19-го століття, отже, зроблені гребінцями (штрихування), — які мені страшенно подобалися, хоча критика наша не в захопленні від цієї виставки, а особливо від графіки.
Коли я тільки-но повернувся з Варшави, мене спіткало нещастя, в дослівному сенсі: брат мій, з яким я ще попереднього дня розмовляв у Варшаві, раптово помер[150]. То була незвичайна людина, яку любили всі, хто мав із ним справу, істинно євангельської доброти, молодий, елегантний, успішний, на вершині блискучої кар'єри — він був однією з чільних постатей польської нафтової промисловості. Саме цим пояснюється те, що я не одразу написав до Вас. Мій брат утримував мій дім, тобто сестру й небожа, був годувальником цілої низки родин, які тепер опинилися без ґрунту під ногами. Тепер буде важко — сам не знаю, що робитиму.
У Варшаві я набув багатьох цікавих знайомств: Віткаци[151], Т. Бреза[152], Вітлін[153], Чехович[154], Ґомбрович[155] (чудові — Спогади періоду дозрівання!), але мої клопотання про відпустку поки що не увінчалися успіхом. Мене обнадіюють — але я не знаю, наскільки вагомі ті обіцянки.
Дуже Вас прошу, не пояснюйте собі ніколи моє мовчання браком сердечності у ставленні до Вас, образою або чимось подібним. Я не вмію розподіляти часу, поточні обов'язки цілковито мною опановують, й іноді я забуваю писати або відкладаю подумки на потім відповідь на Вашого листа. Маю уривок для «Kameny», але то виразний уривок, т[обто] уламок, а радше вступ до якоїсь не зробленої ще новели. Я надішлю його Вам негайно.
Пишу дуже мало, а власне тепер належало би більше писати та друкувати, аби щось заробити й могти утримувати дім.
На жаль, наші лотерейні квитки змарнувалися — ми навіть не повернули собі ставки. Ви розрахувалися за все, за що мали сплатити.
Ще раз прошу Вас, щоб Ви не ображалися моїм мовчанням [sic!], і запевняю Вас у своїй щирій та незмінній приязні.
Обіймаю Вас найсердечніше і прошу щиро привітати п. Яворського.
Бруно Шульц
Дрогобич, 28 І 1935
Флоріянська, 10
Дорогий Колего!
Пересилаю Вам малий уривочок — не знаю, чи придасться — я особисто люблю його, і знову-таки, він був би вчасним, бо власне весна іде[156].
Велике спасибі Вам за пам'ять, і не гнівайтеся, що так рідко пишу. Не гнівайтеся також, що я настільки скупий у надсиланні уривків. Просила мене і «Gazeta artystów»[157] у Кракові, і Спілка митців-пластиків у Львові, і літературний щомісячник Спілки пол. учителів — Чеховича[158] — з того усього я надсилаю тільки до «Kameny» — з уваги на Вас. Багато місяців я нічого не пишу і вичерпую вже залишки давніх рукописів.
Шкода мені Вас, що Ви так перепрацьовуєтеся. Тішуся безмірно з Вашого приїзду! Звичайно ж, поселитеся в мене — де ж би то я відпустив Вас до готелю! Навчите мене деревориту та ліногравюри. Наука шкільна обридла мені до останніх меж. Я не вмію вчити. Мене не тішать оті марні результати, яких можна (начебто) осягнути. Серединського не можу собі пригадати — то, мабуть, було давно. Начерки голів учнів я роблю дуже рідко — тепер ніколи.
Дякую Вам за щирі слова співчуття у зв'язку зі смертю Брата. Він осиротив не тільки свою сім'ю, полишивши її, але й мене, мою сестру та племінника, яких усіх утримував. То був чоловік, якому всі усміхалися, про якого говорили із захватом. Елегантний, красивий і вишуканий, він чарував і приваблював людей.
149
S. Jesienin, Spowiedź chuligana, w przekł. K.A. Jaworskiego, z 10 linorytami Z. Waśniewskiego, Biblioteka «Kameny» 1934, № 3.
150
Раптова смерть брата Ізидора Шульца трапилася 20 січня 1935 року у Львові після його повернення з конференції у Варшаві. Відтоді сестра Бруно та її син і кузина перебували винятково на утриманні письменника.
151
То не було знайомство з Віткевичем, із котрим Шульц познайомився набагато раніше, а його відновлення після певної перерви. Це сталося завдяки
152
То була перша після знайомства шляхом обміну листами зустріч Шульца з Тадеушем Брезою (див. біографію в примітках до листів Шульца до Тадеуша та Зоф'ї Брезів
153
Юзеф Вітлін (1896—1976) — польський романіст, поет і перекладач. У 1935 році він отримав нагороду польського ПЕН-клубу за переклад
154
Юзеф Чехович (1903—1939) — поет, пов'язаний із польським поетичним авангардом, автор кількох збірок ліричних віршів, перекладів російської, української, чеської, французької та англійської поезії та віршів для дітей.
155
Див. біографію у примітках до листа Шульца до нього
156
Це уривок із повісті
157
«Gazeta Artystów» — літературний тижневик, який виходив від 1934 року у Кракові, орган молодих письменників, котрі апелювали до авангардистської програми, проголошеної в мистецтві Тадеушем Пайпером.
158
«Miesięcznik Literatury i Sztuki» виходив у 1934—1936 роках під редакцією Юзефа Чеховича.