Цинамонові крамниці пропонують певний рецепт реальності, встановлюють певний особливий різновид субстанції. Субстанція тамтешньої реальності перебуває у стані безперервного бродіння, проростання, прихованого життя. Не існує предметів мертвих, твердих, обмежених. Усе дифундує поза власні межі, триває лише мить у певній формі, щоб за першої ж нагоди її покинути. У звичаях, у способах буття цієї реальності виявляється своєрідний принцип — панмаскараду. Реальність набуває певних форм тільки для видимості, для жарту, для забави. Хтось є людиною, а хтось — тарганом, але та форма не сягає суті, є лише хвилинною роллю, лише епідермісом, який за мить буде скинуто. Тут установлений певний радикальний монізм субстанції, для якої окремі предмети є всього лише масками. Життя субстанції полягає в уживанні незліченної кількості масок. Та мандрівка форм є сутністю життя. Тому із тієї субстанції випромінюється аура якоїсь паніронії. Там безугавно присутня атмосфера лаштунків, заднього боку сцени, де актори, поскидавши костюми, регочуть до упаду із пафосу своїх ролей. У самому факті поодинокого існування міститься іронія, дурисвітство, по-блазенському висолоплений язик. (Тут, здається, маємо певну точку дотику між Цинамоновими крамницями та світом Твоїх малярських і сценічних композицій).
Яким є сенс тієї універсальної втрати ілюзії реальності, не потрафлю сказати. Стверджую лише, що вона була б нестерпною, якби не отримувала відшкодування в якомусь іншому вимірі. Якимось чином ми зазнаємо глибокого задоволення від того послаблення тканини дійсності, ми зацікавлені в тому банкрутстві реальності.
Йшлося про деструктивну тенденцію книжки. Можливо, що, з точки зору певних усталених вартостей, це так. Але мистецтво оперує в доморальних глибинах, у точці, де вартість є тільки-но i n s t a t u n a s c e n d i.
Мистецтво як спонтанне висловлення життя ставить завдання перед етикою, а не навпаки. Коли б мистецтво мусило тільки підтверджувати те, що кимось уже було усталене, — воно було б непотрібним. Його роль — бути зондом, заглибленим у неназване. Митець є апаратом, який реєструє процеси у глибинах, де твориться вартість.
Деструкція? Але факт, що той зміст став твором мистецтва, означає, що ми з тим змістом погоджуємося, що наші спонтанні глибини висловлюються за нього.
До якого жанру належать Цинамонові крамниці? Як їх класифікувати? Я вважаю Крамниці автобіографічним романом. Не лише тому, що він написаний від першої особи і що в ньому можна вгледіти певні події та переживання з дитинства автора. Вони є автобіографією, або радше духовною генеалогією, генеалогією k a t ' e x o c h e n, позаяк виказують духовний родовід аж до тієї глибини, де він поринає в міфологію, губиться в міфологічній маячні. Я завжди відчував, що коріння індивідуального духу, вловлене достатньо далеко вглиб, губиться в якомусь міфічному маточнику. Це остаточне дно, поза яке вже годі вийти.
Художнє втілення тієї думки, що мені імпонує, я знайшов пізніше в Якубових історіях Т. Манна[211], де воно відтворене в монументальному масштабі. Манн показує, як на дні всіх людських подій, якщо відокремити їх від полови часу та множинності, з'являються певні прасхеми та «історії», на яких ті події формуються в численних репліках. У Манна ними є біблійні сюжети, одвічні міфи Вавилонії та Єгипту. Я намагався у скромнішому, моєму масштабі знайти власну, приватну міфологію, власні «історії», власний міфічний родовід. Так само, як люди в давнину виводили своїх предків із міфічних подружжів із богами, так я вчинив спробу встановити для себе якесь міфічне покоління антенатів, фіктивної родини, з якої я виводжу мій справжній рід.
До певної міри ті «історії» правдиві, вони репрезентують мою манеру життя, мою особливу долю. Домінантою цієї долі є глибока самотність, відрізаність від справ повсякденного життя.
Самотність є тим чинником, який доводить реальність до бродіння, до осадження гранул фігур і барв.
До Казимира Трухановського[212]
Дрогобич, 6 X 1935
Вельмишановний Пане!
Я зворушений Вашим ставленням до моєї творчості й дякую Вам від усього серця за слова симпатії та солідарності.
212
Казимир Трухановський (1904—1994) — польський письменник, перекладач, автор низки книжок, у т. ч.