Я би втішився, якби Ви щось колись написали. Дуже сердечно вітаю й обіймаю.
Бруно Шульц
Дрогобич, 2 IX 1938
Флоріянська 8
Monsier
Ludwik Lille
Paris 14 e
51 Bd. St. Jacques 51 [sic!]
Дорогий Пане Людвику!
В числі «Tygodn. Ilustr.» за 4 IX з'явилася Ваша стаття про китайське малярство, підписана «Юніус». Вона займає цілу сторінку й містить близько 200 рядків, тож Ви повинні отримати із розрахунку по 15 гр. за рядок — 30 зл. Однак Ви поки що не зголошуйтеся й надішліть наступні статті, може, інтерв'ю з різними знаменитостями, навіть вигаданими (хто це перевірить?). Тоді Вам доведеться мати когось у Варшаві, хто б ті гроші отримав від Чарського. Нагадую адресу:
Ред. Вацлав Чарський, В-ва, Згода, 12, «Tyg. Ilustr.»
Зичу Вам усього найкращого і передаю серд. поклони.
Бруно Шульц
[5 IX 1938]
Monsier
Luis Lille
Paris IV
51, Bd. St. Jacques 51 [sic!]
Франція
Дорогий Пане Людвику! Спасибі Вам за милого та посутнього листа, і прошу мені дарувати, що я не відповідаю однаково посутнім, але тимчасово я на це не здатний. Хочу лише Вам повідомити, що Чарський написав мені, наче звернеться до Вас у питанні про подальші статті, що мене д. втішило. Це свідчить про те, що стаття йому сподобалася. Тож надішліть йому без церемоній усе, що маєте. Чому б то не мала щотижня з'являтися Ваша стаття?
За поради стосовно літографії д. дякую. Баслер[257] також радив мені взятися за літографію. За подальші клопотання у справі перекладу моїх речей також дякую. Постараюся щось перекласти.
Як Ваше здоров'я? Що поробляєте? Як іде робота? Я був кілька днів тому у Варшаві, але з Чарським не бачився.
Вітаю Вас дуже тепло.
Бруно Шульц
[18 IX 1938]
До Романи Гальперн[258]
Я сповнений щодо Вас докорів сумління, хоча міг би виправдати перед самим собою мою провину розшарпаністю й дезорганізованістю мого варшавського часу. Я не намагаюся виправдовуватися, є мотивації, котрі, коли прагнеш якомога точніше переповісти справжній стан речей, тим більше видаються штучними й притягнутими за вуха. Добре, що Ви мені нагадали про Рільке[259]. Коли людина перебуває у розпачі від власних поразок (про які ніхто не відає) у творчості, — від згадки про його ім'я стає легше. Існування його книжок є гарантією, що поплутані, глухі маси несформованого в нас можуть іще видобутися на поверхню чудово дистильованими. Точність і чистота дистиляції Рільке є для нас утіхою. Я дуже мучуся моїми спробами писання. Письменник (принаймні такого ґатунку, як я), — то найубогіше створіння на землі. Він безугавно мусить брехати, мусить переконливо представляти як утілене й реальне те, що насправді перебуває у ньому в ницості розпаду й хаосу. Те, що я можу комусь репрезентувати те саме, що Рільке мені, видається мені зворушливим і засоромлює, а водночас бачиться незаслуженим. Я також не сприймаю цього цілком серйозно.
Контакт із Вами буде мені дуже привабливим. Цікаво мені, яким буде контекст того контакту.
Пересилаю Вам примірник Цин. крамниць із цією ж поштою та додаю вирази поваги й симпатії.
Бруно Шульц
Дрогобич, 16 VIII 1936
Прошу мені вибачити, що так пізно відписую і що відписую в цілковито змінених обставинах, за яких проблеми, започатковані в нашому листуванні, дивовижно застаріли. Абстрактні справи, в які я завжди був внутрішньо заглиблений, подаленіли. Я переживаю дуже конкретні та важкі особисті клопоти. Моя наречена[260] (чи Ви знали про її існування?) хоче мене покинути, вона вважає моє повернення до Дрогобича спонукою, щоб порвати зі мною контакти. Я не можу, на жаль, відмовити їй у слушності. Вона вже надто довго на мене чекає і марнує свої дні в самоті та в яловій роботі у Статистичному Управлінні. Через мою відразу до практичних справ я занедбав справу нашого шлюбу, коли для того був належний час, і коли вона мене про це просила. Тепер технічні труднощі ще більші, але маю враження, що якби мені вдалося виконати ті формальності — справа не була би ще загублена.
Тільки, чи Вам цікаві мої приватні справи? Ви прагнули контакту з поетом, а натрапили на особу, захряслу у справах найконкретніше-життєвих. На жаль, я тепер лише приватна особа, яка по-людськи страждає, якій земля втекла з-під ніг і яка не знаходить сенсу у своєму житті. Вона, моя наречена, є моєю долею в житті, завдяки їй я є людиною, а не тільки лемуром і домовиком. Вона мене більше кохає, ніж я її, але я її більше потребую для життя. Вона мене врятувала своїм коханням, уже майже занапащеного й запропащеного задля нелюдських країн, безплідних Гадесів фантазії. Вона мене повернула життю й щоденності. То найближча мені людина на Землі.
257
Адольф Баслер — критик та мистецтвознавець, котрий мешкав у Парижі, публікувався у французькій пресі, надсилав також кореспонденції з Парижа для польської преси.
258
Романа Гальперн (1900—1944) — дочка відомого польського журналіста Александра Кеніґа; не закінчивши навчання в Театральній школі як і її чоловік Мацей Гальперн (з яким вона пізніше розлучилася) — працювала у Варшаві в бюро інституції, пов'язаної з кіно, що, мабуть, займалася імпортом кінофільмів, їхньою обробкою і поширенням; працювала також секретаркою в різних установах. Шанувальниця літератури й мистецтва, оберталася в літературно-мистецьких колах польської столиці, брала участь, а іноді виступала співорганізатором мистецьких заходів, зустрічей з авторами, виступів письменників. Певний час була близькою подругою Станіслава Іґнація Віткевича, завдяки котрому познайомилася з Шульцом — імовірно, у Варшаві взимку 1936 року, на початку його шестимісячної відпустки.
У листах Шульца до Гальперн, поруч із літературними питаннями, які той часто піднімав, зустрічаючи з її боку відгук і розуміння, чимало місця посідають різні прохання — чи то йдеться про допомогу в отриманні паспорта, коли він мав їхати до Франції, чи про запит до міністерства у зв'язку з арештом за кордоном колишнього Шульцового учня, чи про участь у пошуках роботи у Варшаві, шлюб у Катовицях тощо. Відома своїм ентузіазмом, коли треба було допомогти словом і дією, Романа Гальперн радила, інформувала, подавала запити, залагоджувала різні справи, не ухиляючись від участі в жодній зі справ, із якими звертався до неї безпорадний дрогобичанин.
Знайомство і листування тривали понад три роки; Шульц відвідував свого друга та повірницю у Варшаві, в її помешканні по вулиці Фоша, 6, а пізніше — від 1938 року — на Ясній, 17, де висіло кільканадцять її портретів, виконаних Віткевичем.
Під час нацистської окупації Гальперн опинилася у Варшавському ґето, після першої великої операції винищення в липні 1942 року втекла звідти, незабаром після втечі сина Стефана, котрого згодом умістила в інтернат сільськогосподарської школи неподалік Кельце. Сама вона перебралася до Кракова, де — добре володіючи німецькою, французькою, англійською, російською мовами та стенографією — під іменем Яніни Соколовської (таке прізвище фігурувало в її фальшивих документах) влаштувалася на роботу в німецьку імпортно-експортну компанію.
У вересні 1944 року, кажуть, упізнана знайомою, переселенкою з Варшави, була нею видана ґестапо. Заарештована, ув'язнена в тюрмі на Монтелюпіх, до самої смерті — як розповідали жінки з тієї ж камери, — попри важкі, майже безперервні допити, не визнала свого «неарійського» походження. Встигла ще передати синові прощальну записку і загинула незадовго до звільнення Кракова, розстріляна ґестапо.
Листи Шульца до Романи Гальперн складають найбільший вцілілий епістолярний комплекс. Вони збереглися у варшавському помешканні по вул. Ясній, 17, яке — після переїзду Гальперн до ґето — зайняла її знайома. Цей будинок, який існує й досі, не згорів під час Варшавського Повстання і, хоч як дивно, не був підпалений німцями після поразки Повстання. Після визволення Варшави в покинутому помешканні були знайдені розсипані на підлозі листи Шульца.
Вони перейшли у володіння доктора Стівена Дж. Говарда (таке ім'я тепер має син адресатки листів), котрий мешкає у Сполучених Штатах. Доктор Говард надав мені доступ до них (у формі фотокопій) у 1961 році, а пізніше переказав їх до колекції Музею літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві.