Выбрать главу

Чи читали Ви мою Весну у вересневому «Skamandrze»? В жовтні з'явиться друга частина тієї Весни, як мені здається, краща[266]. Я хотів би більше дізнатися про Вас, про Ваше життя в минулому. Чи не захотіли б Ви мені щось про себе написати? Ще раз сердечно дякую — дуже відданий і вдячний.

Бруно Шульц

Дрогобич, 30 IX 1936

Флоріянська, 10

80

Дорога Пані!

Чи не діткнув я, або образив чимось Вас у моєму останньому листі? Чому Ви замовкли? Чи, може, Ви того листа не отримали? Адже Ви були сповнені щирого бажання зав'язати зі мною посутнє листування! Чи Ви у чомусь розчарувалися? Я часто думаю про Вас, але мені перешкоджає те, що я не пам'ятаю Вашої зовнішності. Знаю лише, що Ви мали вранішні туфельки на дуже маленьких ніжках, і що потім, коли Ви прибрали капелюшок — стали раптом іншою і молодшою. Що поробляєте? Нещодавно я прочитав Андре Жіда: Льохи Ватикану[267]. Чудовий роман! Прошу його неодмінно прочитати. Чи читали Ви мою Весну в останніх «Skamandrach»? Боюся, що Ваше мовчання означає або пригніченість, або розчарування. Я би тішився, якби виявилося, що причини цього менш серйозні.

Мої стосунки з Юною покращилися, хоча реальна ситуація та ж сама — тобто труднощі укладення шлюбу все ще тривають, — і так само наша вимушена розлука. Від Стася Віткевича отримую час від часу короткі звістки. Чи бачитеся Ви зі Штурмом? Мені б хотілося, щоб Ви почали посутнє листування — ініціювали якусь дискусію, зачепили якусь проблему. Не знаю: чи не здалося мені, що Ви мені розповідали про свою донечку. Де вона? Чи вже велика? Дуже прошу написати кілька слів у відповідь і сердечно вітаю.

Бруно Шульц

Маю намір 1-го XI поїхати на 2 дні до Катовиць, щоб улаштувати рекогносцирування у справі мого шлюбу. Чи могли б Ви мені щось порадити?

[жовтень 1936]

81

Дорога Пані Романо!

Засмутила мене звістка про те, що Ви журитеся з приводу синочка[268]. Але чи Ви не перебираєте міри у своєму розпачі, для якого, здається мені, немає підстав? Наскільки я знаю, припухлі залози та гарячковий стан, або навіть лихоманка — дуже поширена дитяча хвороба. Навіть у нашій родині було кілька випадків. Ці діти виростають у здорових юнаків. Я також думаю, що Ви надміру переймаєтеся, що дитина лежить. Постільний режим потрібен, і дитина не відчуває цього так болісно, як Вам здається. Я сам пролежав якось 6 місяців — мені було тоді 22 роки, — і ті часи у моїх спогадах не видаються мені найгіршим періодом мого життя. Не впадайте у відчай, Дорога Пані Романо, Ви побачите, що це захворювання залоз минеться, і хлопчик видужає без сліду. Я не знаю, чому я подумав, що у Вас дівчинка.

Мене також зажурило те, що Ви пишете про Юну. Я, щоправда, переконаний, що Ви судите про справу на підставі поверхових симптомів, і не знаєте справжньої Юни — проте щось від того жахіття, про яке Ви мені розповіли, мимоволі мені передалося. Скажу Вам правду, що страх самотності не є моїм найглибшим мотивом, який мене прив'язує до Юни. Чи повірите Ви, що таким почуттям і таким палким коханням не обдарувала мене ще жодна жінка, і, мабуть, я вже більше не зустріну вдруге в житті істоти, настільки переповненої мною. Оте її велике почуття полонить мене і зобов'язує. Я не міг би змарнувати того почуття, яке тільки раз у житті трапляється. Це понад мої сили. Крім того, я дуже прив'язаний до неї, люблю її, і мені з нею добре. Я не уявляю собі, щоб наше подружжя було філістерським і міщанським — як Ви собі це наперед уявляєте. Юні дуже подобається моя творчість, кожна нова моя річ її незмірно тішить. Ви справді вбачаєте у зв'язку з цим аж таку небезпеку для моєї творчості? Цікаво, що про це думає Штурм? Чи Ви з ним коли про це говорили?

Дякую Вам палко за клопотання в моїй справі. Я зворушений і дуже Вам вдячний. Я тішуся тією Вашою приязню, яка зовсім незаслужено припала мені в дар. Я не їздив до Катовиць. Маю звідти звістку, що фіктивно прописатися в Катовицях неможливо, бо влада знає про зловживання, які чинять, натомість у сілезькій глибинці досі це ще можна влаштувати. Я дуже хотів би, щоб усе вже минулося. Мені дуже не подобаються такого роду ігрища з владою, і я не вмію таких справ облаштовувати. Я в тих речах дуже безпорадний.

Не хочу скаржитися, але я живу в дуже тісних і обмежених умовах. Я мешкаю у 2-х кімнатах із сестрою-вдовою, дуже милою особою, але хворою та сумною, з літньою кузинкою, яка веде наше господарство, і племінником, 26-річним юнаком, котрий є чимось на зразок меланхоліка[269]. Тому мені здається, що одруження принесе мені зміну на краще. Я не знаю лише, чи подужаю втримати дві сім'ї, бо мої родичі не мають жодних доходів. Пан Штурм та інші клопотали про посаду для мене у Варшаві, але поки що це не дало жодних результатів. Я дуже змучений і знуджений школою — викладаю тепер у середній школі, — і хотів би мати змогу обійтися без посади і жити тільки для творчості. Можливо, я мав би повністю ізолюватися, як Рільке, мешкати сам і не мати нікого.

вернуться

266

Див. примітку 22 в листах до Тадеуша і Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 89).

вернуться

267

Андре Жід (1869—1951) — французький письменник. Його знаменитий роман «Льохи Ватикану» (Les Caves du Vatican, 1914) був опублікований у польському перекладі Тадеуша Бой-Желенського в 1936 році (з датою 1937).

вернуться

268

Стефанек, Стеф — син Романи Гальперн, у дорослому віці Стівен Дж. Говард. Після війни, яку пережив, користуючись фальшивими документами, перебрався до Німеччини, а відтак до США, де з часом зайнявся лікарською практикою і став власником психіатричного шпиталю.

вернуться

269

Див. примітку 39 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 150).