Коли Ви писали мені одного разу про свою самотність — мені було дуже шкода Вас — я шкодував, що я не вільний. Не смійтеся. Ви маєте такого друга, як Штурм, людину чудову та незвичайну. Про що Ви з ним балакаєте?
Будь ласка, напишіть мені, чи синочкові вже краще, чи спала вже в нього температура, і що кажуть лікарі. Не журіться цим. Це не страшно і завжди минається. Скільки йому років?
Дуже ще раз дякую, і дуже сердечно вітаю.
Бруно Шульц
Прошу привітати п. Штурма від мене.
[початок листопада 1936]
Дорога Пані!
Дякую за звістку й думки, завше для мене цікаві, бо вони стосуються моїх справ, а люди ненаситні у слуханні, коли їм хтось хоче говорити про них самих*. Відтоді, коли я Вам писав, мені стало дуже зле, не назовні, натомість різко погіршилася внутрішня ситуація. Я цілковито впав духом. Я сказав собі, що не є ні малярем, ні письменником, ні навіть порядним учителем. Мені здається, що я ошукав світ якоюсь блискітливістю, що нічого в мені немає. Я намагався відмовитися від творчості, жити як пересічна людина, і це мені здається дуже сумним. Окрім того, моє щоденне існування залежить від мого мистецтва, оскільки вартостями, запозиченими з мистецтва, я підпираю моє калічне вчителювання. Подумки я вже позбувся був посади і опинився у крайній скруті. Дивлячись на міських божевільних, на жебраків у лахмітті, я думав: може, невдовзі і я матиму такий вигляд. Ви знаєте, що я не надаюся до жодної чесної праці. Я не можу себе перемогти, не можу знайти жодної принади** в учителюванні. Тим я значно відрізняюся від моїх колег-учителів. Я б хотів байдикувати, нічого не робити, швендяти — мати трохи радості від краєвиду, від небосхилу, відкритого передвечірніми хмарками в ирій. Тоді, може, повернулася б радість життя. В умовах чинного безробіття чутно тільки погрози й напучування. Обов'язок виростає до якихось апокаліптичних розмірів. Загроза скорочення висить над кожним. Кілька років тому в нашій професії ще можна було відчувати спокій безпечного порту, якоїсь життєвої пристані. Було трохи погожості й радості. Тепер радість вигнали з нашого життя, а без радості, без невеликого надлишку радості я не вмію творити. Тільки нічого не кажіть Штурмові про мою нехіть до праці, він того не любить у людях, хоча ставиться до інших із таким розумінням.
* У цьому полягає [секрет] успіху всіх ворожок, хіроманток тощо.
**А я не вмію жити без якоїсь принади, без дрібки перцю, без якоїсь смаковитої приправи життя. [Примітки Б. Шульца].
Ви помиляєтеся, якщо гадаєте, що для творчості потрібне страждання. Це стара зачовгана схема, — либонь, іноді й слушна, — але не в моєму випадку. Я потребую доброї тиші, трохи таємної, поживної радості, споглядальної пажерливості на тишу, на погожість. Я не вмію страждати. Страждання мене не підсилює. А може, я помиляюся.
Я не листуюся з жодною жінкою, крім Юни. Шкода, що ми не знайшли одне одного кілька років тому. Тоді я ще вмів писати прегарні листи. З моїх листів поступово постали Цинам. крамниці. Ті листи переважно були адресовані Пані Деборі Фоґель, авторці Цвітуть акації. Більшість тих листів пропали.[270]
Читання актуальних літературних видань гнітить мене. Я бачу, скільки люди пишуть, а я — нічого. Дякую Вам красно, — не трудіться надсиланням «Wiadomości»[271], не знаю, чи я їх читатиму. П. Штурмові не знаю, що й писати. Я в розпачі — без обґрунтованої рації, і в цьому становищі я є еготистом, замкненим на власних справах. Як то мав би зрозуміти Штурм — він, який цілковито відданий людям, позбавлений приватного життя, антитеза еготизму?
Не журіться Стефом. То мусить трохи потривати, але минеться. Побачите.
Дуже сердечно Вас вітаю.
Бруно Шульц
15 XI 1936
Чи Вам справді ще подобаються Крамниці? Чи Ви вірите в мою творчість?
Передавайте сердечні вітання Віткаци.
Чи можете Ви щось зробити у справі моєї фіктивної реєстрації у Сілезії? У сілезькій глибинці вистачить посвідки про кількатижневу реєстрацію, як мене поінформував один адвокат із Катовиць. Як би те зробити? Але не варто цього брати близько до серця. Вам вистачить власних клопотів, та й, окрім того, Стеф хворий. Зачекаю, аж йому покращає.
270
Листи до Дебори Фоґель, у тому числі й усі ті, з яких виводяться