Тішуся, що синочкові вже добре. Ви бачите, що минулося. А однак Ви не тішитеся й маєте тепер інші зажури. Що буде з Вашою посадою? Може, підете до ГСУ[276]? Що поробляє Стась[277]? Попросіть його, щоб він мені щось порадив у справі реєстрації у сілезькій глибинці. Він має там знайомства. А може, Штурм міг би щось зробити? То мусить статися нагально, бо приблизно 20-го я хочу їхати до Катовиць. Припильнуйте це. Я клопочуся тепер про переведення до Львова. На Свята маю намір на кілька днів приїхати до Варшави. Звичайно, побачуся з Вами. Дуже сердечно вітаю.
Бруно Шульц
Дрогобич, 5 XII 1936
Сердечно Вам дякую за листа. То мені слід було мучитися докорами сумління і скаржитися на самого себе, що я Вас віднадив. Я кілька разів питався в листах до Ліберверта[278], як справи у Вас та Вашого синочка. Я усе якось не міг написати. Добре, що Ви зважилися перервати цю мовчанку. То чому б я мав ображатися на Вас?
Якщо Ви знаєте про те, то, певно, Вам відомо, що між мною та Юною стосунки розірвані, чи, принаймні (як тішу себе ілюзією) на неокреслений термін призупинені[279]. Дуже мені її шкода, не знаю, що вона поробляє після таких тяжких випробувань, на листи не відповідає. Шкода мені нас обох і всього нашого минулого, приреченого на знищення. Такої другої, як вона, я вже не знайду.
Зараз я живу дуже марно, нічого не пишу. Мене підтримує надія, що, може, на канікулах я здужаю кілька тижнів провести у повній самотності — наодинці лише із собою — хоча не знаю, чи витримаю тепер із самим собою. Мені б хотілося десь зашитися в повній самоті.
У травні з'явиться моя книжка[280], яка мене не тішить, а навпаки, сповнює занепокоєнням і побоюваннями. Що Ви поробляєте? Як Вам ведеться? Як поживає Ваш синочок? Напишіть мені про себе розлого. Ще раз палко дякую, що пам'ятаєте. Не можу більше сьогодні писати.
Бруно Шульц
30 IV 1937
Дорога Пані Романо!
Не знаю, чи цей лист ще Вас наздожене. Дуже шкода, що Ви не написали мені раніше, позаяк я донедавна перебував неподалік од Вас, у Боберці поблизу Ломни, і ми б із Вами могли побачитися. Я оце щойно повернувся звідти, де дуже нудьгував, попри те, що завжди вважав благотворним на мене вплив самотності. Шкода мені, що й Ви зазнали різних прикрощів. Якщо я зараз і зазнаю чогось, то радше у загальному та філософському, аніж особистому плані. Звичайно, я б охоче з Вами побачився, але моя рухливість д. обмежена через брак грошей. Ви б мали бути дуже близько, ск., у Трускавці — де, до речі, д. гарно. Що той Гатлінберґ пише про кохання? Як на мене, то я шукаю радше ліків від нездатності любити, ніж від любові. Я заздрю людям, які вміють кохати.
Дуже сердечно Вам дякую за готовність допомоги, яку Ви мені пропонуєте. Чи могли б Ви, ск., виклопотати для мене редакційну посаду у Варшаві? Не хочу багато писати, бо, може, цей лист Вас уже не застане. Моє прізвище завжди звучало саме так, як Ви його написали. Дуже сердечно Вас вітаю і зичу всього найкращого.
Бруно Шульц
Дрогобич, 24 VII 1937
Дорога Пані Романо!
Здавалося б, що на Ваше запитання стосовно пропозиції приїзду можна без ускладнення, зрозуміло і рішуче відповісти. Тим часом це не так. Моя реакція на Ваше запрошення змішана: вона складається з імпульсів і гальмувань напереміну. Боюся наразити наше знайомство на випробування кількаденним візитом у дещо гнітючих для мене обставинах. Проаналізую, звідки береться мій опір, що мене в цьому починанні — прецінь приємному — пригнічує. Отож, кумедно, до якого ґатунку депресій схильна нервова вдача мого зразка: спершу думка, що я чиню таку незвичайну річ, як подорож, мета якої полягає винятково у приємності, — а отже, відсутня санкція будь-якої серйозної мети, відтак ризик невдачі, розчарування, яке б я міг Вам заподіяти, або сам зазнати, а ще обмежені кошти, потреба рахувати гроші, ризик, що Вам доведеться надміру витратитися. Може б, я мав усе те промовчати, коли вже вирішив приїхати. Але позаяк Ви вимагаєте щирості, то я з Вами щирий — для мене та щирість є своєрідним перестрахуванням у разі невдалої імпрези, способом зняти з себе відповідальність. Це не надто джентльменська риса, але такий уже я є. Тож залишаю Вам вирішувати, чи, попри ті мої нехоті, Ви забажаєте прийняти мене і розділити зі мною відповідальність за ризик цього вчинку. Що ж до імпульсів, які мене схиляють до відвідин, обмежуся лише ствердженням, що вони відчутні, проте не вдаватимуся в докладніший їх аналіз. Якщо Ви й надалі хочете, щоб я приїхав, то прошу мені негайно написати, як довго Ви ще там залишатиметеся, і чи було б Вам зручно, якби я приїхав у четвер або п'ятницю. Вдома я вже понад 3 тижні тримаю коректуру моєї нової книжки[281], яку із нехоті до неї ще не закінчив. Мушу це перед виїздом залагодити, інакше воно мені тяжитиме на серці. Я також хотів би ще написати рецензію на книжку К. Міхаеліс, замовлену «Wiadomościami»[282].
276
Головне статистичне управління (ГСУ), де працював, допомагаючи багатьом людям потрапити на роботу в цю установу, Тадеуш Штурм де Штрем.
278
Самуель Ліберверт (1908—1941?) — молодий маляр, колишній учень Шульца зі школи у Дрогобичі, в 1938 році закінчив Академію красних мистецтв у Варшаві та виїхав до Франції на стипендію. Під час війни служив у польській армії у Франції, після капітуляції потрапив у полон до гітлерівців, убитий у невстановленому місці та часі.
279
Ці слова означають, що Романа Гальперн дізналася про спробу самогубства Шелінської, після якої стався остаточний розрив між Шульцом і його нареченою.
280
Друга книжка Шульца
282
Карін Міхаеліс (1872—1950) — данська романістка. Рецензія не була опублікована у «Wiadomościach Literackich», натомість статтю Шульца про творчість Карін Міхаеліс і Марії Кунцевич