Зав'язане під супровід інтелектуальної дуелі знайомство Шульца з Деборою незабаром перетворилося на дружбу і тривало довіку, к о р о т к о г о в і к у обох. Спорожніле місце свідомо не згадуваного Владека Ріфа посіла гідна наступниця.
У листах Шульца до неї дедалі частіше стали з'являтися — крихта за крихтою, уривок за уривком — зав'язки блискучих історій, тією ж мірою дрогобицьких і приватних, що й міфічних та універсальних, які поступово почали домінувати над іншими сюжетами листування. Зі зростаючим від листа до листа захопленням Дебора читала про магічну історію Дрогобича, себто світу, історії про Батька й Сина — водночас крамнично-мануфактурні й космогонічні. Із тих листів постали Цинамонові крамниці.
Оте надзвичайно рясне й цінне листування було знищене разом із Деборою, вбитою у Львівському ґето. Листи Шульца, яким вона надавала дуже вагомого значення, Дебора зберігала до кінця, упродовж низки років, коли фахова діяльність їх обох послабила взаємні епістолярні контакти. Настала мить з'яви на світ Шульца-письменника, котрого досі вважали винятково малярем і графіком, його творчість стала суспільним набутком — з'явилися нові знайомі та друзі зі світу літератури; вчитель малювання раптом виявився автором сенсаційної прози. Це обтяжило його клопіткою відповідальністю, побоюваннями не зрадити надій, які на нього покладали, дуже ускладнювало продовження письменницької праці, паралізувало, відтручувало від листування з його найкращою, найбільш інтелектуально й мистецьки збуджуючою Музою — Деборою Фоґель, котра представляла погляди та рід уяви, в чомусь споріднені з Шульцовими, а в чомусь — інакші. Але й відмінності, і суперечності, наявні в їхньому листуванні, бували стимулом для стверджень і заперечень, творчо однаково плідних.
Настала друга епістолографічна епоха, на думку Шульца, менш досконала за формою та змістом листів. Вона починається більш-менш від Цинамонових крамниць. Власне з того пізнішого періоду походить переважна більшість уміщених у цій збірці листів, які складають лише незначну частину величезного листування 1934—1942 років. Вибірку підготувала безособова, варварська доля.
Форма листа, безпосереднього переказу, скерованого до конкретного адресата, завжди захоплювала Шульца. Про це свідчить, скажімо, використання цієї форми в деяких літературно-теоретичних публікаціях, як-от у надзвичайно цікавій відповіді Віткевичеві (лист № 63), чи також у призначеному для друку та опублікованому обміні полемічними листами з Ґомбровичем (лист № 67). Попри частіші у тридцятих роках поїздки до Варшави, попри доволі численні й цінні знайомства з видатними представниками літератури — Шульц і далі мешкав у Дрогобичі на самоті. Відрізаний від основних нуртів подій, які точилися в культурних центрах країни, провінціал і вічний аутсайдер, він постійно переймався острахом п и с а н н я н а м а р н е. Отож кожен голос читача був для нього помічним підтвердженням, очікуваною підтримкою в його важкій, хоча, прецінь, певним чином необхідній самотності. «Чи то не щастя, незаслужене й несправедливе, — пише він в одному з листів, дякуючи за похвалу його твору, — що книжка приносить нам — попри інші блага — ще й приятелів?» (лист № 79). А в іншому місці він констатує: «[…] моя доля особлива. Домінантою цієї долі є глибока самотність, відрізаність від справ повсякденного життя. Самотність є тим чинником, який доводить реальність до бродіння, до осадження гранул фігур і барв» (лист № 63).
Він ставився до епістолярного мистецтва як до чогось високого штуки, як до певного — пізніше маргінального — жанру творчості. Майже завжди всі листи, які він вважав суттєвими, Шульц писав на чернетці, щоб відтак, внісши поправки та остаточно їх відшліфувавши, перенести на чистовик. Так він чинив навіть із листами до нареченої.
Листи до нареченої… До Юзефини Шелінської, котру кликали Юна. Їх не чекало майбутнє листів до Мілени Франца Кафки, ми ніколи їх не прочитаємо: війна та її наслідки забезпечили повну й довічну мовчанку тому важливому діалогові двох найближчих людей, тій понад трилітній письмовій розмові двох видатних, чутливих особистостей. Листів було дуже багато, всі вони загинули гамузом, не загублені й не розсипані адресаткою. Зайве казати, що відповіді Юни теж загинули, як і майже все, що залишилося від Шульца у Дрогобичі.
Все, що відомо про листи Шудьца до Шелінської — загалом дуже небагато, походить від їх адресатки, з її листів 1948—1990 років до видавця цієї Книги. Тих останніх багато, натомість інформації про вже не існуюче листування — вкрай мало. В листах Юзефини Шелінської йдеться про атмосферу, а не конкретику, і вони стосуються переважно питання втрати, яку вона довго вважала неочевидною: жінка вірила в порятунок Шульцових листів, хоча й не чинила жодних зусиль, щоб знайти їх у схованці, котру сама вишукала і вважала надійною.