На моє exposé про Цинам. крамниці[295] не маю з Італії жодної відповіді. Це мене дивує і засмучує. Пропозиція надійшла від італійської сторони і була д. тепла[296]. Чому ж тепер на два листи жодної відповіді? (Я, мабуть, розповідав Вам про ту пропозицію?)
Що у Вас чутно? Чи Ви все ще такі запрацьовані? Чи й далі годі уникнути ліквідації Вашого бюро, про яку Ви розповідали? Чи маєте Ви вже якісь плани або перспективи? Як Ви почуваєтеся? Чи бачитеся з кимось? Чи бачилися Ви зі Штурмом? Рівночасно я пишу про Вас Ґомбровичу. Сподіваюся, що мені вдасться організувати якесь зближення між вами. Але він зараз чомусь нездужає, і не у кращій формі.
Я хотів би отримати незабаром від Вас кілька слів, дізнатися, як Вам ведеться зовнішньо та внутрішньо. Чи напишете Ви мені?
Дуже сердечно вітаю.
Бруно Шульц
Дрогобич, 29 IX 1937
Дорога Пані Ромо!
Мені не щастить із Ґомбровичем. Він тепер зазнає якихось депресивних станів і уникає людей. Ґомбрович пообіцяв мені, що, коли чутиметься краще, зателефонує до Вас. Мені написав також Віткаци. Він порвав із Ґомбровичем, натомість помирився з Марусею Каспрович[297], у котрої тепер часто буває. Він радить мені цілковито змінити тематику «з метою розтягнення яйцепроводу, щоб вчинити остаточне сім'явиверження». Але прошу Вас, не цитуйте йому цю фразу, бо буде мене звинувачувати в неделікатності, хоча тут ідеться про мою, а не його потенцію.
Я вже доволі давно закінчив мою німецьку новелу[298], але переписування йде вкрай повільно через різні інші заняття і малу певність у написаній речі. То буде доволі довга річ, тематикою споріднена з Санаторієм Під Кл.
На жаль, із тією італійською пропозицією поки що якось тихо, жодної відповіді на моє exposé про Крамниці двома мовами. Трапилося це за посередництва п. М. Хазен[299], піаністки, з якою я познайомився в Закопаному, і яка має шалені знайомства у світі.
Чому Ваше самопочуття таке лихе? Що б могло Вам дати трохи спокою та внутрішньої стабільності? Як Вам пасує з підрізаним волоссям? Тішуся, що Ви закінчили заміну. О, якби Ви могли заробити трохи грошей, щоб виїхати на кілька тижнів за кордон. Я про це також мрію. Про Юну я останнім часом не згадую. Минулого тижня я зазнав такого сильного нападу родинного гніву, що подумав уже, що цим разом таки відокремлюся від них і оселюся осібно. Якось знову все полагіднішало, але не виключено, що я переїду. Як Ви радите мені зробити? То буде на шкоду родині, адже мені доведеться платити за кімнату й обслуговування.
Не гнівайтеся, що я так мало пишу, але маю багато шкільних та інших занять. Невдовзі напишу знову. Поки що мені не трапився пристойний переклад для Вас.
Дуже сердечно вітаю.
Бруно Шульц
Дрогобич, 13 X 1937
Дорога Пані Романо!
Будь ласка, не думайте, що я забув про Вас, однак серед постійної смутку та депресії я не доходжу до того, щоб ці думки втілити у формі листа. Але настільки тривале мовчання, яке залягло поміж нами, починає мене непокоїти. Що Ви поробляєте? Як синочок? Чи Ви й далі маєте так багато роботи? Як настрій?
Мої останні дні проминули під разючим, приголомшливим враженням, яке справила на мене книжка Ґомбровича[300]. Будь-які спроби класифікувати цю книжку оманливі. Це книжка дуже значної міри, новаторська і сенсаційна. Я ставлю її як духовний подвиг поруч із такими явищами, як Фройд[301] або Пруст[302]. Він писав мені, що надсилає Вам примірник своєї книжки. Я впевнений, що й Ви будете вражені. Хочу написати про цю книжку, але досі не можу зібратися, хоча вона мене хвилює та збурює. Я нею наснажений. Сам Ґомбрович — хоч як дивно — дуже пригнічений і стурбований долею своєї книжки. Дивне відчуття, коли з кимось спілкуєшся на такому довірливому рівні, а тут раптом з нього вистрілює геній. Ґомбрович геніальний.
295
Йдеться про невеликий нарис, що містить інформацію про
Ось увесь текст Exposé, перекладений [польською] Єжи Фіцовським:
Бруно Шульц
У цій книжці вчинено спробу видобути історію певної родини, певного дому у провінції — не з їхніх реальних елементів, подій, характерів чи реальних доль, а шукаючи понад ними міфічного змісту, остаточного сенсу тієї історії.
Автор має таке враження, що годі сягнути найглибшого дна біографії, остаточної форми долі через опис зовнішнього життєпису чи завдяки психологічному аналізові, хоч би як глибоко він сягав. Ці остаточні дані людського життя лежали б радше у зовсім іншому вимірі духу, не в категорії фактів, а в їхньому духовному сенсі. Адже життєпис, який прагне до вияснення свого власного сенсу, загострений на власне духовне значення, є нічим іншим як міфом. Ця тьмяна, сповнена передчуттів атмосфера, ота аура, котра загущується навколо кожної родинної історії та неначе міфічно прояснює її блискавкою — наче містилася там остаточна таємниця крові й роду — відкриває поетові доступ до того другого обличчя, до тієї альтернативи, до глибшого шару історії.
Тут автор чується близьким до відчуття Античності, гадає, що своє творіння, свої фантазії та снування вивів із поганського розуміння життя, яко вже для людей старожитності генеалогія власного роду занурювалась у міф після відходу другого чи третього покоління, а погляд, звернений у минуле, бачив історію родини, яка знаходить своє розв'язання в міфології.
Одначе представлене в цій книжці аж ніяк не така собі утверджена культурно в історії, історично підкріплена міфологія. Елементи цього міфологізму випливають із тої тьмяної країни ранніх дитячих фантазій, передчуттів, страхів, антиципації того світанку життя, що становить посутню колиску міфічного мислення. Варто було міфічну імлу загустити до конденсованого, повного сенсу світу легенд, дозволити, щоб вона дозрівала до своєрідної особистої та приватної міфології, не втрачаючи при цьому автентичного підложжя.
У центрі подій ми бачимо «батька», загадкову постать, купця за фахом, який, керуючи громадою темних і рудих прикажчиків, очолює крамницю мануфактури. Ми бачимо, як він потерпає від вічної гонитви, з глибоким сум'яттям у серці про вічну таємницю безперервно атакує і силує істоту речі за допомогою найризикованіших експериментів. Цьому тяжко досвідченому, переслідуваному долею мужеві написано було на роду самотньо плекати свої медитації про порятунок світу посеред тупого й байдужого оточення, нечулого на його метафізичні турботи, мало не зламатися під натиском метафізичної місії. Його проблематичні та єретичні експерименти торкаються коріння таємниці світу. Його безперервно вабить маніпулювання злочинною рукою при таємних вузлах сконцентрованості світу, перебирання пальцями, лоскотання його загадки в найуразливішому місці та провокування.
Батько незлічимого пташиного роду, вигодуваного ним у затишній садибі, він дозволяє кольоровим ключам пав, фазанів і пеліканів відлітати з вікон у вечірній краєвид — осердя їхніх мандрівок, вирів і кружлянь — аж його архіворог, Аделя, покоївка в тому домі, розганяє цю рійну пташину хмару на чотири вітри. Після цієї поразки він поступово починає занепадати, зсихається, — щодня менший у спорожнілих покоях, серед безтурботних забав, недоречного базікання та цвірінькання, поступово губиться в покоях великого помешкання серед своїх кревних, зберігаючи, можливо, якийсь різновид видимості життя в іпостасі опудала старого кондора, а відтак певної ночі з'являється з коротким візитом до матері у вигляді комівояжера, що подорожує в торговельних справах.
В одвічній суперечці з тарганячим родом, який певного дня залив помешкання своєю чорною юрмою, він необережно вплутується через роз'їдаючу його ненависть в оті лабіринти почуттів, де огида обертається в несамовиту принадність — і поступово переймає манери і спосіб життя того ненависного племені. Автор щоразу дозволяє йому повертатися до себе із тих його змін, і невдовзі ми знову бачимо його, коли він читає лекцію про маріонеток, манекенів і «єретичну деміургію» перед аудиторією юних швачок, учену дисертацію, в якій ставить під питання виняткове право Деміурга на творення й міркує непристойними та єретичними методами про процес виникнення життя.
Так автор дозволяє йому йти його особливою дорогою від пригоди до пригоди, від поразки до поразки, в товаристві інших постатей і подій цієї книжки, оточеному барвистим пейзажем, який у дедалі нових конфігураціях супроводжує його починання.
297
Марія Каспрович — див. біографію у примітці до листа Шульца до неї
299
Марія Хазен — див. біографію у примітках до її листів до Шульца
301
Зигмунд Фройд (1856—1939) — австрійський невропатолог і психіатр, засновник психоаналізу.
302
Марсель Пруст (1871—1922) — французький письменник, автор роману-шедевру