Выбрать главу

Я зараз майже в цілковитій самотності. Про Юну нічого не знаю вже пару місяців. Нещодавно приїхав до Варшави Ґомбрович і написав мені після тривалої перерви. Зрештою, не маю жодного контакту. Еґґа Гаардт теж принишкла.

Я тепер більше зайнятий у школі, ніж раніше. Намагаюся не дати моєму керівництву приводу звільнити мене, але це мені здається марною справою, бо в разі законодавчого оформлення течій, які нуртують у нашій країні, — вони не потребуватимуть приводу[347]. Дуже невчасно я тепер облаштовую собі помешкання. Я маю дуже гарну кімнату 6 х 6 м і другу, меншу. Я замовив собі тапчан. Роблю це без віри й охоти. Я мусив би ще кілька років тому звільнитися від школи, зайнятися журналістикою. Тоді це було можливо, і я би звик писати на замовлення, а може, навіть знайшов би у примусі певний стимул до писання і певну банальнішу, більш приземлену форму письма.

Як Ти вважаєш, чи слід мені було подякувати Кунцевич і Вітліну за готовність висунути мене на премію?

Напиши мені бодай кілька слів про себе, в якому Ти стані, що поробляєш. Чи почуваєшся Ти трохи краще, чи можу я до Тебе писати, чи це Тебе тепер цікавить? Чи маєш Ти там, у Шрудборові, якесь товариство? Чи навідують Тебе варшавські приятелі? Мене турбує відсутність звісток від Тебе. Здогадуюся, що коли Ти залишаєш мої листи без відповіді, — то, певне, чуєшся недобре. Чи не могла би Ти заспокоїти мене кількома словами?

Дуже сердечно Тебе вітаю і бажаю міцного здоров'я та успіхів.

Бруно

Дрогобич, 31 III 1938

104

Дорога Ромо!

Вибач, що я дав Тобі своєю мовчанкою привід для занепокоєння. Одного Твого листа я отримав, і, як це зазвичай діється, коли відкладаєш відповідь, — згубилася актуальність контакту, і я не відписав. Другого листа, про який Ти пишеш, я не отримав. Мене дуже тішить нагода побачитися з Тобою. Приїжджай до Трускавця. Це було би мені найзручніше, бо то дуже близько і гарно. Однак я думаю, що, може, лікарі скерують Тебе до Моршина, куди дорога дальша. Трускавець, проте, лагідніший у дії, і більший, і приємніший. Із Твоїх інтимних переживань «серцевих і інших» я висновую, що в Тебе краще зі здоров'ям, і це мене дуже тішить. Моя перерва в писанні, окрім того, пояснюється перебуванням у школі інспектора, а потім моєю поїздкою до Львова, де я впродовж тижня тішився товариством Дебори Фоґель, Промінського і маляра Яніша[348]. Втім, нічого цікавого не трапилося. Ґомбрович написав про мене статтю, яку надіслав до «Kurj. Porann.»[349] Окрім того, він мені повідомив, що Отвіновський напише про мене в «Czasie»[350], — а Лашовський, досі мій недоброзичливець — начебто написав прихильну рецензію для «Prosto z Mostu»[351]. Бреза також щось про мене пише. Ґомбрович пише мені багато компліментів з приводу моєї книжки. Дуже мене тішить, що я зустрінуся з Тобою. Дуже люблю я оті весняні зустрічі. Я облаштував собі кімнату, що мені обійшлося в чималу копійку, — зайве, адже мені, по суті, розкіш і зручність байдужі. Я матиму тепер, окрім Тебе, низку гостей: маляра Яніша, Сандауера, пані Герман[352], але найбільше тішуся Тобою.

Не гнівайся, що я мало пишу, мушу відповісти на відкладені листи, дай про себе знати найближчим часом — дуже сердечно Тебе вітаю.

Бруно Шульц

17 IV 1938

105

Дорога Ромо!

Я мав до Тебе жаль, що Ти так довго ніяк не реагувала на мою занепокоєність, думав, що, може, сталося щось лихого. Але вже все добре, якщо Ти не забула про мене. Останні кілька днів я почуваюся краще. Хочу обов'язково наприкінці червня поїхати на 2—3 тижні до Парижа. Отримаю від «Czasu» журналістське посвідчення кореспондента цього журналу. Не знаю лише, як отримати пільговий паспорт. Мені здається, що Ти маєш у міністерстві зак. спр. якісь зв'язки. Чи не могла би Ти довідатися, яким чином я міг би отримати у терміновому порядку пільговий закордонний паспорт? Чи на малюнки, які я везтиму з собою, потрібен якийсь дозвіл? 66-відсоткову [sic!] залізничну знижку на польській зал. я отримаю за посередництва профспілки письменників. Можна також клопотати у французькому посольстві про залізничну знижку на франц. залізниці, але я не знаю, як це робиться. Мені здається, що муситиму приїхати 25 червня (після закінчення [навчального] року) до Варшави. Дуже розраховую на Твою здатність і бажання допомогти, на Твою завжди вірну й добру готовність. Хочу вступити до ПЕН-клубу і просив уже Ґомбровича в цій справі.

вернуться

347

Шульц висловлює у прихованій формі своє занепокоєння у зв'язку з лобіюванням ультраправими та націоналістичними осередками антисемітських законів і расистськими тенденціями (так звані numerus clausus, numerus nullus), спрямованими на виключення з публічного життя (скажімо, звільнення з посад у бюджетних установах, у т. ч. школах) громадян єврейської національності та єврейського походження.

вернуться

348

Див. примітку 1 в листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 103).

вернуться

349

W. Gombrowicz, Twórczość Bruno Schulza, «Kurier Poranny» 1938, № 112 (Dodatek Artystyczno-Literacki «Apel», № 31).

вернуться

350

Стефан Отвіновський (1910—1976) — польський прозаїк, драматург і журналіст. Отвіновський нічого не публікував про Шульца в часописі «Czas».

вернуться

351

Інформація помилкова — у «Prosto z Mostu» ніколи не публікувалися жодні прихильні до Шульца рецензії, ні Лашовського, ні будь-кого іншого.

вернуться

352

Ізабелла (Зюна) Герман (1902—1964) у своєму домі у Львові провадила своєрідний мистецький салон, де зустрічалися малярі, письменники та актори. Після німецької окупації Львова в 1941 році опинилася в ґето, звідки друзі переправили її до Варшави, де вона мешкала до кінця окупації під зміненим прізвищем Чермакова. Після війни займалася перекладами і культурною публіцистикою під псевдонімом Феліція, написала спогади про Бруно Шульца.