І ще один уривок, який стосується зв'язку Юни з Бруно Шульцом, — її повідомлення, котре спростовує неточність, яка вкралася до моєї книжки Регіони великої єресі: «Про подружжя ми почали говорити допіру в 1935 p., коли я отримала роботу у Варшаві, куди і Бруно мав перебратися […]. В 1936 р. я мусила погодитися, аби Бруно написав моїм батькам — задля дотримання традиції — чудового листа про наш намір одружитися та поєднатися на все життя».
Я вважаю справи та їхні інтерпретації, викладені у процитованих уривках, важливими, адже вони дають певне уявлення про атмосферу й характер стосунків цих двох осіб, котрі збиралися пов'язати свої долі. Власне з огляду на вагу тих конспективних спогадів коронного свідка та співучасника істотного відтинку біографії письменника — зокрема й «духовної біографії» — я не заступив цитат коротким викладом уміщених там фактичних даних і оцінок, — але подаю текст in extenso. Певною — і природно — невеликою мірою вони збагачують обізнаність про ті елементи біографії Шульца, чия найповніша та найбільш відповідна його почуттям історія загинула разом із пакетом, котрий містив близько п'ятисот сторінок, списаних дрібним, наче їхній автор прагнув зекономити папір, почерком, їхня адресатка — поряд із Ріфом і Деборою Фоґель — є одним із найважливіших партнерів Бруно Шульца в листуванні, читачкою, мабуть, найбільшого комплексу листів, які митець будь-коли написав іншій конкретній особі.
Так само однозначна й невідворотна доля судилася листуванню Шульца із Зоф'єю Налковською. Знаменита письменниця, покровителька та приятелька автора Цинамонових крамниць доповнює та замикає список отих чотирьох кореспондентів письменника — найближчих і найдосконаліших, — чиїх прізвищ ми не знайдемо ні в списку авторів знаних нам листів до нього, ні серед його адресатів. Усіх їх немає, вони зосталися лише в легенді не вцілілих слів і переконливих свідчень.
Зоф'я Налковська і в житті, й у своїх Щоденниках не шкодувала захвату й найвищих оцінок не лише для книжок Шульца, а й його листів, вважаючи їх на тлі всіх інших, котрі їй будь-коли писали, «особливо красивими». Всі вони згоріли під час Варшавського Повстання в 1944 році.
Завдяки низці осіб, які по черзі відіграли роль посередників: Деборі Фоґель — Маґдалені Ґрос (скульпторка) — Ганні Налковській-Бік (скульпторка, сестра Зоф'ї), Шульцові вдалося потрапити до Зоф'ї Налковської з рукописом Цинамонових крамниць у теці, твору, який уже майже два роки був готовий, безпорадно чекаючи на можливість публікації.
Так вони познайомилися, і вже в липні 1933 року ми знаходимо в Щоденниках письменниці першу згадку про Шульца — за півроку до його дебюту, у практичному втіленні якого та допомогла йому своєю авторитетною підтримкою.
1 липня 1933 року, пишучи Кордон, Налковська занотувала в щоденнику свої міркування про ті труднощі, які купчаться перед нею в цій роботі, і сумніви щодо власної творчості. І одразу далі: «Із того терзання випадає раптом благо, кілька днів перебування Бруно Шульца, його листи. Він занадто делікатний і слабкий, щоб змогти врятувати мене, — але світ його думок дав мені противагу й перепочинок»[4].
На Ґурках, себто в Домі понад Луками, 11 липня 1933 року Налковська пише про Шульца: «Листовно він мене обдаровує не тільки невичерпним багатством чудернацького «обожнювання», а й творчих, глибоких і витончених думок. Ось іще одне благо, за яке я вчепилася обіруч, вартість, яка втілюється на шляху від людини до людини. Такі слова: «Коли Бог повідав Тебе, він повідав уже й мене в Тобі. Навіщо я сказався ще раз, навіщо я вчинив цей плеоназм?» Або: «Як мені взагалі зрозуміти той факт, що Ти жінка? Що Ти цим хочеш сказати?» (s. 380—381).
4
Z. Nałkowska,