Тепер триває виставка Лінке[477] — д.[уже] цікава. Останнім часом я мало контактувала з літературним світом, не мала часу.
Віткевич залишається у Варшаві до 1-го липня, потім повертається до Закопаного, викладатиме на організованих улітку курсах.
І він переживає д.[уже] важкі речі, найважливіше, щоб із кожного такого надлому вийти якнайшвидше, та ще й від того отримати якусь користь.
Бруно, прошу Тебе, голову вгору, попри все, прецінь таки варто жити, правда ж?
Надсилаю Тобі стільки сердечності й ніжності, щоб Тобі того вистачило для подолання Твого стану.
Чекаю на новини.
Рома
23 VI 1938
Дорогий Бруно!
Вже кілька днів я знаю, що Твоє клопотання про отримання іноземної валюти було відхилене. Я не написала Тобі одразу ж, бо намагалася побачитись із заступником голови валютної комісії Др. Червінським, котрий заявив мені, що, хоча тими туристичними питаннями зовсім не займається, проте має таке враження, що Твоє клопотання було погано вмотивоване, щоб Ти ще раз написав прохання, в якому начебто є рубрика «мета поїздки», і щоб Ти написав, що влаштовуєш у Парижі виставку своїх малюнків, і щоб це клопотання Ти підтримав посвідкою Сп. Письменників або Художників, — і він вважає, що тоді з усією певністю воно буде задоволене. Я просила, щоб Ти принаймні потелефонував, він відмовився, вважаючи, що це зайве. Позаяк я всього лише співробітниця його бюро (директор пополудневої посади), то вже більше не могла просити й наполягати.
Не слід турбуватися, що справа так затримується, але й так до 5, чи навіть довше, французьких віз не видають через приїзд до Парижа англійської королівської пари. Мені дуже прикро, що я так мало можу зробити для Тебе, але прошу, повір, що похід до мого директора, котрий відмовив у видачі валюти навіть хворій матері колеги, коштував мені великих зусиль.
Ти питаєш мене майже в кожному листі, чому я так мало пишу про себе. Отож, я не маю від тієї миті контакту з Тобою, бо знаю, що Ти весь налаштований на Париж (я це чудово розумію), а я вся в роздумах про всеньке своє життя. І до всього того повсякденні клопоти. Стеф[478] складає іспити до державної гімназії. Позаяк він закінчив початкову школу з не надто добрим атестатом, а до того ж ледве-ледве склав письмові іспити, його не звільнили від жодного усного іспиту, які він матиме в суботу. Я й не уявляла, що це мене так нервуватиме. Виїжджаю на серпень до Криниці. Залежно від Твоїх планів, може, однак, побачимося наприкінці серпня.
Бруно, прошу, вір мені, що якби Ти був тут поблизу від мене — я зуміла би Тобі все сказати, але писати на таку відстань важко! Вибач.
Напиши, що Ти вирішив.
Сердечно Тебе вітаю.
Рома
Від Вітольда Ґомбровича[479]
Дорогий Бруно,
на звістку про покращення Твого самопочуття мені із серця спала величезна каменюка. Аби лише це просвітлення було тривалим. Мабуть, воно пов'язане з настанням зими, оскільки фізична основа цих симптомів у світлі мого досвіду безсумнівна. Ти тепер перебуваєш у добрій ситуації, бо здолав погану смугу й маєш шанси на добру. Мусиш узятися до роботи — до якихось зовсім нових праць, які б відірвали Тебе від минулого і скерували в майбутнє.
Мені також ведеться ліпше, покращало. Тут гарна погода. Зі знайомих нікого, окрім п. Влодарської, з котрою я часто бачуся. Байдикую.
На жаль, із Твоєю статтею[480] сталося те, що я й передбачав. Усупереч тому, що Ти пишеш, я вважаю це серйозним ударом для Фердидурке. Боюся, що «Tygodnik»[481] також того не опублікує — прецінь то би зайняло там зо три шпальти! Залишаються ще «Sygnały», але навіть квітневий «Skamander» був би кращий, бо то поважніше видання. Мені здається, що було б неважко змінити деякі звороти, надаючи цій статті актуального характеру. Ти надто оптимістично оцінюєш ситуацію Фердидурке й мою.
Із Сандауером[482] я далі листуюся, може, вдасться його переправити до Варшави.
477
Войцех Лінке (1906—1962) — польський маляр, малювальник, сатирик, творець особливого ґатунку експресіоністського сюрреалізму з соціальним підтекстом.
478
Див. примітку 10 до листів Шульца до Романи Гальперн
479
Вітольд Ґомбрович — див. біографічну довідку у примітках до листів Шульца до нього
480
«Стаття» ця, як її називає Ґомбрович, — то розлога і прониклива розвідка Шульца про
482
Артур Сандауер — див. біографічну інформацію у примітках до його листів