Обіймаю,
В. Ґ.
[Закопане, початок січня 1938]
Дорогий Бруно,
я дуже тішуся, що моя пропозиція здається Тобі не позбавленою практичного значення. Звісно, немає мови про те, щоб Ти мусив «навертатися» і взагалі накидати собі догматичний бік Католицтва. Якщо б це колись прийшло саме собою, тим краще для Тебе, і маю враження, що Ти не такий уже далекий від цього, хоч як би це на позір здавалося, однак поки що йдеться лише про те, щоб ти пов'язався із цієї течією, обміркував можливість духовного і мистецького використання ідей та людей тієї сфери, знайшовся в цьому — що зовсім не є маячнею, зваживши, що тільки ця етика і ця концепція дійсності насправді перебувають у згоді з потребами Твоєї натури. Твоя лагідність, містицизм, сублімація, життєва слабкість, споглядальні схильності (якщо обмежитися найпростішими речами), — все те прирікає Тебе на цей духовний напрямок, на християнство, і я майже певен, що всупереч навіть інтелектуальному чи іншому спротиву Твоя натура погодиться з самою атмосферою[483]. Це напрямок, який перетворює на силу власне ті слабкості, які Тебе пригнічують, і тому мав би відповідати Твоїм потребам. Проте, якби Твоє перебування у Лясках[484] мало б залишитися без жодного наслідку, ніхто до Тебе за це не матиме претензії. Зрештою, я не припускаю, щоб тиждень чи два, там проведені, могли рішучим чином вплинути на Твої наміри, я радше ставлюся до цього як до пов'язання, певного психічного імпульсу.
Окрім того, я розмовляв із Плешневичем[485], котрий сказав мені, що теоретично міг би (не ручаючись за наслідки) спробувати поклопотатися про переведення Тебе до Варшави. Міністр освіти є його рідним вуйком, і може, це щось би вирішило. Я потелефоную до Ольґерд[486], щоб вона переслала Тобі бланк заяви до Пен-клу[бу]. Що стосується паспорта, то, мабуть, не варто Тобі клопотатися про пільговий, адже вартість клопотань і різні збори становлять чималу суму, а наскільки я знаю, паспорт до Франції коштує не надто дорожче. Напиши редакторові Войцехові Натансону[487] до «Czasu», Шпитальна, 12, із пропозицією публікувати там кореспонденції про подорож (не згадуючи про їхню кількість) і одразу ж надішли йому [власне] фото, а він Тобі пришле посвідчення кореспондента.
Мою статтю[488] я надішлю Тобі за нагоди, як буду в «Kur[ierze] Por[annym]». Не розумію, чому Ти не передплачуєш Inf[ormacji] Pras[owej][489]. Я дуже рідко читаю літературні та інші журнали, але в рецензіях про мене часто трапляються згадки і про Тебе, які свідчать, що Твоє становище набагато вагоміше, ніж моє. А, врешті, все це не має значення. Сердечні вітання. — Я власне щойно телефонував Ольґерд і переказав їй Твою адресу; вона сказала, що негайно вишле Тобі бланк.
В. Ґ.
[V 1938]
Любий Бруно,
Натансон уже вислав посвідку. Я потелефонував йому із проханням, щоб редакція переслала Тобі ще кілька копій цієї посвідки на випадок, якби Ти потребував їх на додатки до клопотань.
Стелла Ольґерд помилилася адресою, відтак мусила вислати бланк Пен-клубу повторно. Проте вислала вона його на правильну адресу ще 3 дні тому, тож Ти би вже мав отримати той папір. Якби Ти його з якогось дива все ще не отримав, то напиши їй безпосередньо на адресу: Польський літературний клуб, Перацького, 16, щоб вона Тобі негайно переслала. Так буде швидше, ніж через мене, оскільки по телефону можна поспілкуватися тільки в певні години.
На жаль, у Валютах не маю жодних знайомих, в чому переконався при нагоді моєї поїздки до Італії. Я ще роззирнуся навколо, але сумніваюся, чи знайду якісь підходи, бо слід натрапити на особу доброї волі. Взагалі, з виїздами тепер важко, і я виїжджав до Італії зо два місяці. Чи не було б добре, якби Ти заскочив перед від'їздом до Лясок? Це полегшило б Тобі залагодження формальностей, лишень боюся, чи був би Ти в достатньо вільному стані духу, маючи на карку ті клопоти?
Твій В. Ґ.
[після 4 VI 1938]
Любий Бруно!
Прочитавши Твою статтю про Ферд[идурке][490] й значно краще орієнтуючись тепер, ніж коли я прочитав її вперше, відразу ж після виходу книжки, я знову висновую, що та стаття — найбільш вичерпна про книжку в її найістотніших моментах з-поміж усього написаного. Єдине, що можна їй закинути, — то певна невиразність формулювань, котра зумовлена, либонь, тим, що 1) Ти кажеш про «відкриття», коли може йтися тільки про певну «поставу» — звідси книжка моя є комплексом знаних і незнаних проблем, лише висвітлених із певної точки зору. 2) У своїх міркуваннях Ти пройшов повз один незмірно істотний момент, тб. проблему людської індивідуальності, як вирішальну та найтісніше пов'язану з проблемою форми. Наскільки я розумію ті питання, особливість мого підходу до культури полягає в тому, що я проваджу відкрито недружнє та вороже ставлення людини до форми. Якщо загалом прагнути підтвердити форму (в найширшому сенсі слова), ототожнити себе з тією формою, в якій ми об'являємося назовні, я стверджую, що наша форма не виражає нас, вона нам нав'язана, що між нашим внутрішнім змістом і зовнішньою формою пролягло провалля, внаслідок чого вся реальність, заснована на отій зовнішній фальші індивіда, є — з точки зору індивіда — хибною, штучною та непотрібною для неї. Отож, коли досі ту штучну, міжособистісну реальність зазвичай вважали обов'язковою, то я спробував висловити протилежне і продемонструвати її неправдивість для індивіда.
483
Намовляння Ґомбровича щодо можливого навернення Шульца до католицизму, враховуючи добре знану антиклерикальну поставу автора
484
Ляски — місцевість неподалік Варшави, садиба Закладу догляду за сліпими, організованого та керованого черницями, котрі вчили та виховували у християнському дусі дітей і молодь; осередок католицької думки. Тут упродовж певного часу мешкала, ховаючись під час окупації від переслідувань «із расових причин» колишня наречена Бруно Шульца Юзефина Шелінська.
485
Анджей Плешневич — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього
486
Стелла Ольґерд (псевдонім Стефанїї Лазарської) — працівниця бюро ПЕН-клубу у Варшаві, перекладачка, публіцистка.
487
Войцех Натансон — див. примітку 101 у листах Шульца до Романи Гальперн
488
Йдеться про рецензію на
489
Послуга, яка передбачала періодичне надання клієнтові вирізок із преси на певну тему або про певну особу. —
490
Ґомбрович перечитав його ще раз уже після публікації в часописі «Skamander», у липні 1938 року.