Книжку Ґомбровича[514] я читав із насолодою і черконув про неї кілька зауваг.
Маю тепер багато прикрощів. Сенк-Клещинський[515] (із «Kuriera Warszawskiego») позиває мене до суду, процес прикрий, тим більше, що у зв'язку з ним ендецька преса почала вже на мене нагінку[516]. Я нервую і перепрошую, що на тому завершую листа. Про Allert і Інслера напишу Вам найближчим часом. Прошу Вас пам'ятати про мене, переказую вирази правдивої поваги та сердечні вітання.
І. Берман
Від Рахелі Ауербах[517]
В[аршава] 25/VII 1938
Шановний і Любий Пане Шульце!
Ваш лист, написаний у травні, потрапив мені до рук допіру на початку липня, але все одно мені належить вибачитися перед Вами за спізнену відповідь. У мене були певні застереження щодо пов'язування випадку п. Ґ. з єврейською літературою (доволі бідною і без нього), з іншого боку, мені, однак, щиро шкода тієї обеззброююче жалюгідної екзистенції, в кожному разі, мені здавалося підступним супроти нього впливати на Вас у напрямку, абсолютно протилежному від того, якого він сподівався. Вважаю, що слід чоловікові допомогти, незалежно від того, чи є він, чи не є більшою або меншою мірою одарованим, і я сама зробила, що могла, допомагаючи йому порадами та рекомендаціями, як видати книжку. Втім, супроти Вас я не хотіла бути нещирою, і так, отож, сталося, що я зовсім не відповідала, а тепер, коли я нарешті сіла писати, то подерла три листи поспіль і залишаю врешті-решт усю справу для особистої бесіди, прохаючи про цього листа в жодному разі нікому не згадувати.
Незалежно від тієї справи, буду рада взагалі за першої ж нагоди перебування у Варшаві побачитися з Вами особисто і нагомонітися донесхочу. Дуже сподіваюся на те, що тим разом Ви знайдете дещицю часу для старої знайомої із львівських часів.
Від пані Корн[518] у мене немає свіжих новин. Ви слушно зауважили, що з нею останнім часом діється щось недобре, але сподіваюся, що воно вже, може, якось минулося. Дозя[519] перебуває у даний час у Сколе[520], і в тих самих околицях літує також донечка пані Корн. Можливо, що й мати за нею поїде, і таким чином обидві мої приятельки опиняться разом. Тільки я, бідолашна, самотньо відбуваю мертвий сезон у Варшаві. Я нещодавно втратила роботу через закриття «Nowego Głosu»[521], і ведеться мені не найкраще. Найгірше те, що я скута браком грошей і не можу відтак поїхати, як планувалося, до Парижа, де Манґер[522] перебуває вже три місяці, у зв'язку з тими ж розпорядженнями, проти яких, із більшою від нього спритністю, намагається захистити себе п. Ґрубер.
Чи я вже писала Вам із Перемишля про те, що дуже тішуся Вашими спробами писати по-німецьки, або перекладати свої твори німецькою мовою. Я твердо переконана, що Ваші речі можуть стати одкровенням світового масштабу, і якщо Ви вже не пишете їдишем і не належите до середовища, з якого виросли, то принаймні належте до… світу. Мені дуже цікаво, чи вдадуться ті спроби. Маючи тепер багато вільного часу, я хотіла би й зі свого боку спробувати перекласти щось їдишем. Коли будете у Варшаві, тоді про все поговоримо.
А наразі сердечно Вас вітаю, і до побачення —
Рахеля Ауербах
Від Тадеуша Штурм де Штрема[523]
Любий Пане Бруно,
відписую одразу, ще ніяк не узгодивши з п. Гессен питання можливості резервування валюти на більш пізній час. Мені здається безсумнівним, що питання отриманого дозволу не може не впливати на Ваше рішення. Я переконаний, що повторні клопотання будуть простішими, і що — коли вдалося за порівняно короткий період залагодити цю річ — можна буде те саме вчинити й іншим разом. Йтися може лише про те, щоб розрухати відповідні інстанції (ск., Сп. письм.[524]) заздалегідь, коли Ви знову поставите це питання на порядок денний. Прошу тоді, коли справа набуде актуальності, скористатися шляхами, доступними мені.
514
Йдеться про
515
Здзіслав Клещинський (1889—1938) — автор манірних віршів, забутий письменник, оглядач щоденної газети «Kurier Warszawski», де публікувався під псевдонімом Сенк; позивав Бермана до суду за зневагу після якоїсь публічної дискусії. Либонь, ішлося про текст Бермана
516
Нападки на Ізидора Бермана не обмежилися кампанією цькування у пресі, а й набули форми брутальних нападів бойовиків із середовища Табору національної єдності («В одному львівському виданні була дуже схвальна рецензія І. Бермана, котрого через кілька днів тяжко побили студенти-ендеки», — написав Бруно Шульц 21 лютого 1938 в листі до Романи Гальперн, № 99).
517
Рахеля Ауербах (1901—1976) — народилася в Галичині, померла в Ізраїлі. Приятелька Дебори Фоґель, випускниця університету ім. Яна Казимира у Львові, письменниця, перекладачка, публіцистка, котра писала їдишем, польською та івритом. Під час Другої світової війни, до 1943 року, перебувала у Варшавському ґето, співпрацюючи з Емануелем Рінґельблюмом над формуванням архіву Онеґ Шабат і діючи в соціальній допомозі, пізніше — в «арійській частині» — була зв'язковою з утікачами з ґето й активісткою Єврейського Національного Комітету (псевдонім «Анеля», Анеля Добруцька). Після війни працювала в Центральній історичній комісії в Польщі, а відтак в Яд Вашем в Ізраїлі. Була одружена з видатним єврейським поетом Іциком Манґером. Авторка опублікованих в Ізраїлі спогадів про Дебору Фоґель і Бруно Шульца.
518
Рахеля Корн (1898—?) — єврейська поетеса, приятелька Рахелі Ауербах. Від 1930 року належала до неформальної групи письменників, котрі ініціювали випуск у Львові мистецького журналу мовою їдиш «Cusztajer». До тієї групи належали, зокрема, Рахеля Ауербах і Дебора Фоґель. (Про видання часопису «Cusztajer» див. також вступну нотатку до листів Дебори Фоґель
522
Іцик Манґер (1901—1969) — колишній чоловік Рахелі Ауербах, один із найбільших їдишських поетів у XX столітті.
523
Тадеуш Штурм де Штрем (1892—1968) — громадський діяч, від 1912 року член Польської соціалістичної партії, вояк І Бригади Легіонів; у 1920—1939 роках працював у Головному статистичному управлінні у Варшаві, куди взяв на роботу на прохання Бруно Шульца його наречену Юзефину Шелінську (див. примітку 6 у листах до Арнольда Шпета
Лист стосується запланованої поїздки Шульца до Парижа.