Я завважив, що зворотна дорога зазвичай коротша, однак пройняте споминами плавання буряним Атлантичним океаном видалося мені нескінченним. Найбільше пригнічувала думка, що водночас із плином мого життя Беатріс — хвилина за хвилиною й ніч за ніччю — житиме своїм. Я написав листа — багато сторінок, які порвав, коли корабель пристав у порту Монтевідео. Я прибув на батьківщину в четвер; Ірала чекав мене на причалі. Я повернувся до свого помешкання на вулиці Чилі; того дня та наступного ми багато розмовляли й блукали. Я прагнув воскресити мій Буенос-Айрес. З полегкістю дізнався, що Егурен досі в Парижі; те, що я повернувся раніше за нього, якоюсь мірою вибачало мою тривалу відсутність.
Ірала був у розпачі. Фермін розтринькав у Європі шалені гроші й кілька разів знехтував наказ негайно повернутися. Це можна було передбачити. Однак мене більше непокоїли інші новини; Твел, попри заперечення Ірали та Круса, спираючись на думку Плінія Молодшого[58] про те, що не існує книги, хоч би якою поганою вона була, яка б не містила чогось доброго, запропонував придбати без обмежень випуски газети «Ла Пренса»[59], три тисячі чотириста примірників «Дон Кіхота» різного формату, листи Бальмеса[60], університетські дисертації, фінансові звіти, брошури й театральні програмки. «Все є свідоцтвом», — заявив Твел. Його підтримав Ніренштайн; після трьох «гучних» субот дон Алехандро схвалив проект. Нора Ерфйорд звільнилася з посади секретаря; її заступив такий собі Карлинський, новачок і людина Твела. Гори незареєстрованих пакетів громадилися тепер у задніх кімнатах і в підвалі будинку дона Алехандро. На початку липня Ірала провів тиждень у Каледонії; муляри припинили там роботу. Наглядач пояснив, що так розпорядився господар і що тепер він цілими днями вільний.
У Лондоні я підготував звіт, про який уже й згадувати не варто, і в п’ятницю подався до дона Алехандро — привітатися й віддати записи. Фернандес Ірала пішов зі мною. О цій надвечірній порі до будинку проникав вітер з пампи. Біля під'їзду з вулиці Альсіна стояв запряжений трьома кіньми віз.
Пригадую зігнутих людей, котрі скидали на останньому подвір’ї лантухи; набундючений Твел віддавав накази. Тут же, мовби щось передчуваючи, зібралися Нора Ерфйорд, Ніренштайн, Крус, Дональд Рен і ще один-два учасники Конгресу. Нора обійняла й поцілувала мене, і ці обійми та цілунок нагадали мені інші. Добродушний негр на радостях поцілував мені руку.
В одній з кімнат я завважив відкритий квадратний люк, що вів до підвалу; кілька кам’яних сходинок губилися в мороці.
Зненацька почулися кроки. Ще не побачивши його, я вже знав, що це дон Алехандро. Він ледь не вбіг до кімнати.
Голос його змінився; це вже був не неквапний голос сеньйора, котрий головував на наших суботніх зборах, і не голос поміщика, який забороняв двобій на ножах і доносив до своїх ґаучо слово Боже, хоча й більше скидався на цей останній.
Не глянувши ні на кого, він наказав:
— Винесіть усе з підвалу. І щоб жодної книжки не залишилося.
Робота тривала майже годину. На подвір’ї, просто на землі, ми склали височезну гору книжок. Всі сновигали туди-сюди, й лише дон Алехандро незрушно стояв на місці.
Потім пролунав новий наказ:
— А тепер підпаліть ці паки.
Твел пополотнів. Ніренштайн наважився промимрити:
— Світовий Конгрес не може обійтися без цих дорогоцінних посібників, які я відібрав з великою любов’ю.
— Світовий Конгрес? — дон Алехандро дошкульно зареготав, хоча я ніколи доти не чув, як він сміється.
В руйнації є якась загадкова втіха; полум’я сяйливо потріскувало, й ми дивилися на нього, скупчившись біля муру та в кімнатах. Потім запала ніч, і на подвір’ї не залишилося нічого, крім купки попелу й запаху згарища. Пам’ятаю, на землі біліли кілька вцілілих аркушів. Нора Ерфйорд, котра любила дона Алехандро тією любов’ю, яку зазвичай молоді жінки відчувають до старших чоловіків, розгублено мовила:
— Дон Алехандро знає, що робить.
— Через кожні кілька століть слід спалювати Александрійську бібліотеку, — як справжній літератор озвався Ірала.
58
Гай Пліній Цецілій Секунд (61-113) — давньоримський політичний діяч і письменник; небіж Плінія Старшого, усиновлений ним.
60
Хайме Лусіано Антоніо Бальмес-і-Урліа (1810–1848) — іспанський філософ, теолог, публіцист; повна назва твору «Листи до скептика у питаннях релігії».