В селі, як я й передбачав, жили індуси. Це не викликало в мене радості. Мені завжди краще велося з мусульманами, хоч іслам, по-моєму, найбільш обмежена з похідних від юдаїзму релігій.
В Індії ми відчуваємо, як вирує людський тлум; в селі у мене з’явилося враження, що, коли тут щось і вирує, то це хащі, які майже впритул підступали до халуп. Дні були гнітючими, а ночі не приносили прохолоди.
Старики прийняли мене зичливо; з ними я мав першу розмову, повну туманних люб’язностей. Я вже згадував, яким убогим здалося мені село, але ж відомо, що всі люди переконані, нібито їхній край чимось унікальний. Я похвалив сумнівні халабуди й не менш сумнівну їжу і сказав, що слава про ці краї докотилася до Лахора. Обличчя чоловіків змінилися; я зрозумів, що бовкнув дурницю і мушу відступитися. Відчував, що вони володіють таємницею, якої нізащо не відкриють чужинцеві. Можливо, вони поклонялися Синьому Тигру й сповідували його культ, а мої жахливі слова його опоганили.
Я зачекав до ранку. Поївши рису й випивши чаю, згадав, навіщо сюди приїхав. Зважив подумки вчорашні події, але так і не збагнув, що сталося. Всі дивилися на мене спантеличено, майже перелякано, та коли я сказав їм, що хочу впіймати звіра з такою дивною шкурою, сприйняли мої слова з полегшенням. Хтось завважив, буцімто бачив звіра на краю джунглів.
Серед ночі мене розбудили. Якийсь хлопець повідомив, що у нього втекла з кошари коза, й, шукаючи її, він узрів на іншому березі річки синього тигра. Я був подумав, що в тьмяному світлі місяця-молодика неможливо визначити колір, але всі підтвердили слова хлопця, а один з присутніх, який доти мовчав, мовив, що також бачив звіра. Озброївшись рушницями, ми вийшли в ніч, і я побачив, — а може, то мені привиділось, — котячу тінь, що зникла в мороці джунглів. Кози не знайшли, але вполювати її міг не конче синій тигр. Селяни збуджено показали мені сліди, які, звичайно, нічого не доводили.
Минула не одна ніч, перш ніж я збагнув, що така фальшива тривога — справа буденна. Місцеві мешканці не гірше за Даніеля Дефо вигадували побічні ознаки. Тигра могли спостерегти о будь-якій порі і будь-де — від рисових полів на півдні до чагарників на півночі, однак невдовзі я завважив, що свідки змінюють одні одних з підозрілою послідовністю. Хоч би коли я нагодився, завжди виявлялося, що тигр щойно втік. Мені щоразу показували відбиток лапи й щось таке, що він встиг зламати, але рука людини здатна фальсифікувати сліди тигра. Кілька разів я бачив мертвого собаку. Одної місячної ночі ми привели для приманки козу, але марно чекали до світанку. Спершу я гадав, буцімто вони щодня вдаються до таких вигадок, щоб якнайдовше мене затримати, бо я зробився благодійником села: люди продавали мені харчі й виконували у мене хатню роботу. Щоб перевірити це припущення, я сказав їм, що збираюсь пошукати тигра в іншій місцині, вниз за течією. Мене здивувало, що всі схвалили мій намір. А проте я й далі впевнювався, що існує таємниця, яку всі старанно від мене приховують.
Я вже казав, що лісиста гора, біля якої притулилося село, не була надто високою; її втинало плоскогір’я. По інший бік, на захід і на північ простягалися джунглі. Схил не був крутим, тож надвечір одного дня я запропонував їм піднятися на гору. Мої прості слова їх збентежили. Хтось заперечив, мовляв, схил стрімкий. Найстарший з прикрістю мовив, що це неможливо. Гора священна, й існують чарівні сили, які забороняють сходити на неї. Смертні, які топтали її ногами, ризикували збожеволіти чи осліпнути.
Я не наполягав, але тієї ж ночі, поки всі спали, тихо вислизнув з халупи й без великих зусиль почав сходження. Стежки не було, й зарості уповільнювали мою ходу.
Місяць даленів на обрії. Я уважно придивлявся до всього, мовби передчуваючи важливість того дня, можливо, найважливішого в моєму житті. Досі пам’ятаю темне, подекуди майже чорне, пале листя. Благословлялося на світ, але в хащах не співав жоден птах.
Двадцять чи тридцять хвилин, — і я вже видерся нагору. Повітря тут було свіжішим, ніж у селі, що задихалося випарами біля підніжжя. Я пересвідчився, що стою не на вершині, а радше на такій собі не надто просторій терасі; вздовж схилу вгору тяглися джунглі. Я відчув себе вільним, начеб життя в селі було моїм ув’язненням. Мені було байдуже, що його мешканці хотіли мене ошукати; для мене вони певною мірою були дітьми.