Що ж до тигра… Численні невдачі встигли підточити мою цікавість і віру, однак я майже машинально почав шукати сліди.
Земля довкола була потріскана й піщана. В одній з розколин — всі вони були неглибокими й, розгалужуючись, переходили в інші — я впізнав знайомий колір. Неймовірно, але це був синій колір тигра з мого сну. Краще б мені ніколи його не бачити. Я уважно придивився. Розколина була всіяна однаковими круглими камінцями — гладенькими, діаметром у кілька сантиметрів. В їхній однаковості було щось штучне, вони нагадували фішки.
Я нахилився, опустив руку в розколину й видобув кілька камінців. Відчув лоскіт. Поклав жменю камінців до кишені, де лежали маленькі ножиці й лист з Аллахабада[160]. Цим двом випадковим речам судилося відіграти певну роль у моїй історії.
Вже в халупі я зняв піджак. Простягнувся в ліжку, й мені знову наснився тигр. Я помітив уві сні: звір був того самого кольору, що й камінці і тигр, який снився мені раніше. Мене розбудило проміння, що било просто в лице; сонце стояло вже високо. Я підвівся. Ножиці й лист заважали видобути з кишені кружальця. Я витягнув жменю й мені здалося, що там залишилися ще дві чи три. Рука знову відчула лоскіт і затремтіла, зробилася гарячою. Розтуливши пальці, я завважив, що камінців було тридцять чи сорок. Я міг би за-присягтися, що поклав до кишені не більше десяти. Не було потреби їх перераховувати, щоб упевнитися, що кружалець побільшало. Я склав їх в одну купу й спробував полічити по одному.
Проста дія виявилася неможливою. Я пильно вдивлявся в кожний камінець, діставав його двома пальцями — великим і вказівним, але, відкладений убік, він обертався на багато камінців. Я впевнився, що в мене немає гарячки, й повторив дослід багато разів. Кляте диво повторювалося. В ногах та паху я відчув холод, мої коліна тремтіли. Не знаю, як довго це тривало.
Не дивлячись на кружальця, я знову згромадив їх, а тоді жбурнув жменю у вікно. З дивною полегкістю відчув, що їх поменшало. Я щільно зачинив двері й простягнувся на ліжку. Спробував прибрати ту саму позу, бажаючи упевнитися, що все це сон. Щоб не думати про кружальця й якось згаяти час, я повільно повторив уголос вісім правил і сім аксіом фізики. Не знаю, чи це мені допомогло. Я повторив своє заклинання, коли зненацька почув стукіт у двері. Несамохіть злякавшись, що хтось міг підслухати, як я розмовляю сам з собою, прочинив двері.
На порозі стояв найстаріший з місцевих, Бгаґаван Дас. Його поява повернула мене до дійсності. Ми вийшли. Я мав надію, що кружальця зникли, але вони лежали на землі. Вже не знаю, скільки їх там було.
Старий зиркнув на них, а тоді на мене.
— Ці камінці не звідси. Вони з гори, — проказав зміненим голосом.
— Так, — озвався я й визивно додав, що знайшов їх на плоскогір’ї. Мені одразу стало соромно, що я щось йому пояснюю. Не звертаючи на мене уваги, Бгаґаван Дас зачаровано глядів на камінці. Я наказав, аби він їх зібрав. Старий не поворухнувся.
Соромно зізнаватися, але я видобув револьвер і повторив наказ, підвищивши голос.
— Краще куля в грудях, ніж синій камінець у руці, — пробурмотів Бгаґаван Дас.
— Боягуз, — процідив я.
Мабуть, я був не менше переляканий, ніж він, але заплющив очі й лівою рукою зібрав жменю камінців. Тоді сховав револьвер і переклав їх у праву руку. Їх стало набагато більше.
Я підсвідомо вже звик до цих метаморфоз. Мене вразили не так вони, як лемент Бгаґавана Даса.
— Це плодючі камінці! — зарепетував старий. — Тепер їх багато, але вони можуть змінюватися. Вони схожі на місяць уповні, а їхній синій колір дозволено бачити лише в снах. Батьки моїх батьків не брехали, коли казали про їхню силу.
Навколо нас зібралося все село.
Я почувався чарівником, володарем цих чудес. Усім на подив я збирав кружальця, піднімав їх, жбурляв на землю, розкидав і дивився, як їхня кількість невідь як збільшується або зменшується. Спантеличені й нажахані люди купчилися навколо мене. Чоловіки змушували своїх жінок глядіти на дивовижу. Якась затуляла лице ліктем, інша заплющувала очі. Ніхто не наважився доторкнутися до кружалець, окрім щасливого малюка, котрий бавився ними. Раптом я відчув, що цей безлад опоганює чудо. Я зібрав стільки камінців, скільки міг, і повернувся до халупи.
Звичайно, я постарався забути подальший перебіг того дня, першого в ланцюгу нещасть, що тривають донині. Я насправді не пам’ятаю його. Надвечір я з сумом згадував попередній день, загалом не надто щасливий через невідступну — як і в усі інші дні — думку про тигра. Тепер я намагався вчепитися за цей образ, раніше всевладний, а тепер мізерний. Синій тигр здався мені таким же звичайним, що й чорний лебідь римлянина[161], виявлений згодом в Австралії.
161
Ідеться про слова римського поета Ювенала (бл. 60 — бл. 132) «вельми рідкісний птах на землі й дуже схожий на чорного лебедя».