— Гадаєш, я можу створити камінь, що обертає всі речі на золото, і пропонуєш мені золото. Але я шукаю не золото, і якщо тебе цікавить воно, ти ніколи не станеш моїм учнем.
— Золото не цікавить мене, — відповів незнайомець, — Ці монети — лише дещиця мого бажання працювати. Я хочу, щоб ти навчив мене Мистецтва. Я хочу подолати разом з тобою путь, що веде до Каменя.
— Путь і є Каменем, — неквапно проказав Парацельс. — Вихідний пункт — Камінь. Якщо ти не розумієш моїх слів, ти ще не почав розуміти. Кожен зроблений тобою крок є метою.
Гість недовірливо дивився на нього. Тоді зміненим голосом мовив:
— Отже, мета існує?
Парацельс засміявся.
— Мої огудники, такі ж чисельні, як і тупоумні, твердять, буцімто не існує, й звуть мене шарлатаном. Я не зважаю на них, але, можливо, я й справді мрійник. Я знаю, що Путь існує.
По паузі прибулець озвався:
— Я готовий подолати її разом з тобою, хоч би довелося йти багато років. Дозволь мені перетнути пустелю. Дозволь узріти бодай здаля обіцяний край, нехай навіть зорі не дадуть мені туди ступити. Я хочу, щоб ти випробував мене, перш ніж розпочати путь.
— Коли? — стурбовано запитав Парацельс.
— Просто зараз, — рішуче відповів учень.
Їхня розмова починалася латиною; тепер вони говорили по-німецьки.
Юнак підніс угору троянду.
— Подейкують, буцімто ти можеш спалити троянду, а потім відродити з попелу за допомогою свого мистецтва. Дозволь мені стати свідком цього чуда. Благаю тебе, і відтоді моє життя належатиме тобі.
— Ти занадто довірливий, — проказав майстер. — Мені не потрібна довірливість; я вимагаю віри.
— Саме через недовірливість я хочу на власні очі побачити смерть і воскресіння троянди, — заперечив співрозмовник.
Парацельс узяв троянду й, говорячи, бавився нею.
— Ти довірливий. Кажеш, я можу її знищити?
— Знищити її може будь-хто, — озвався учень.
— Помиляєшся. Чи ти гадаєш, буцімто щось можна повернути в небуття? Гадаєш, перша людина в Раю, Адам, міг знищити бодай квітку чи травинку?
— Ми не в Раю, — упирався юнак, — тут, під місяцем, усі смертні.
Парацельс підвівся.
— А де ми ще, по-твоєму? Гадаєш, Провидіння може створити якесь місце, яке не було б Раєм? Гадаєш, Гріхопадіння — не те саме, що нерозуміння того, що ми перебуваємо в Раю?
— Троянду можна спалити, — в голосі учня вчувався виклик.
— У коминку ще жевріє вогонь, — мовив Парацельс. — Якщо ти кинеш цю троянду в присок, то гадатимеш, буцімто вона згоріла і попіл справжній. Я ж кажу тобі, що троянда вічна, й лише її вигляд може змінюватися. Одного мого слова буде досить, щоб ти знову її побачив.
— Одного слова? — здивувався учень. — Атанор погас, перегінний куб запилений. Що ти вдієш, щоб її оживити?
Парацельс сумно подивився на нього.
— Атанор погас, перегінний куб запилений, — повторив він. — На цьому відтинку моєї довгої путі я вдаюся до іншого знаряддя.
— Не смію питати, що це за знаряддя, — в смиренних словах гостя вчувалася хитрість.
— Я кажу про те, до якого вдався Бог, коли створював небо та землю, й невидимий Рай, у якому ми перебуваємо і який первородний гріх від нас ховає. Я мовлю про Слово, якого вчить нас наука Кабали.
— Будь ласка, яви мені зникнення й появу троянди, — холодно озвався учень. — Мені байдуже, до чого ти вдасися — до перегінного куба чи до Слова.
Парацельс замислився, а тоді проказав:
— Якби я так вчинив, ти запевняв би, нібито я навіяв її тобі, вдавшись до чаклунства. Чудо не дасть тобі віри, якої ти шукаєш. Облиш троянду.
Юнак знову підозріло глянув на нього. Майстер підніс голос:
— До того ж хто ти такий, щоб входити в дім майстра та вимагати чуда? Що ти зробив, аби заслужити на таку ласку?
— Я знаю, що нічого не зробив, — голос гостя тремтів. — Я благаю тебе в ім’я тих багатьох років, коли навчатимусь у твоїй тіні; дозволь мені побачити попіл, а тоді троянду. Я не проситиму тебе більше ні про що. Я повірю в свідчення, яке узріють мої очі.
Він рвучко схопив пурпурову троянду, яку Парацельс залишив на столі, й жбурнув у вогонь. Пурпур зник, залишилася тільки купка попелу. Нескінченну мить юнак чекав на слова й на чудо.
Парацельс стояв так само незворушно, а коли заговорив, у його мові бриніла дивна щирість.
— Всі лікарі й ботаніки Базеля запевняють, буцімто я ошуканець. Можливо, вони праві. Ось попіл, що був трояндою, але не стане нею.
Юнакові стало соромно. Парацельс — шарлатан або звичайний мрійник, а він, пройдисвіт, вдерся в його дім і змусив зізнатися, що його знамените мистецтво магії — лише порожні слова. Гість опустився навколішки: