Дон Алехандро говорив мало; інші не зверталися до нього, але я відчував, що вони промовляють до нього й шукають його підтримки. Досить було повільного поруху руки, й тема дискусії змінювалася. Через деякий час я взнав, що рудий ліворуч має кумедне прізвище Твел[35]. Пам’ятаю його знічений вид, притаманний деяким довготелесим людям, начеб статура викликає у них запаморочення й змушує згинатися в дугу. Його руки зазвичай бавилися мідним компасом, який Твел час від часу клав на стіл. Піхотинець ірландського полку, він загинув наприкінці 1914 року. Праворуч незмінно сидів низькочолий молодик, Фермін Егурен, небіж президента. Я скептично ставлюся до методів реалізму — штучного жанру — якщо такі взагалі існують; волію викласти одразу те, що розумів поступово. Але спершу хочу нагадати читачеві мою тодішню ситуацію: я, бідний хлопець з Касильди[36], син землеробів, прибув до столиці й раптом опинився — принаймні так я це відчував — у самісінькому осерді Буенос-Айреса, а може, — хтозна — й цілого світу. Відтоді минуло півсторіччя, а я й досі відчуваю той перший захват, який насправді виявився не останнім.
Ось факти; я викладу їх якомога стисліше. Дон Алехандро Ґленко, президент, був уругвайським поміщиком, власником маєтку на кордоні з Бразилією. Його батько походив з Абердина[37] й осів на цьому континенті в середині минулого сторіччя. Він прихопив з батьківщини сотню книжок, єдиних — наважуся це стверджувати — які дон Алехандро прочитав упродовж свого життя. (Я згадую ці різнорідні книжки, які тримав у руках, бо в одній з них прихований підспідок цієї історії.) Перший Ґленко залишив по собі двох нащадків — дочку та сина, який згодом зробився нашим президентом. Дочка вийшла заміж за такого собі Егурена й народила Ферміна.
Колись дон Алехандро прагнув стати депутатом, але політичні боси закрили перед ним двері уругвайського парламенту. Чоловік розгнівався й вирішив заснувати інший Конгрес з більшими можливостями. Він пригадав, що десь у Карлайла читав пристрасну історію Анахарсіса Клоотса[38], прихильника богині Розуму, котрий на чолі тридцяти шістьох чужинців промовляв як «речник роду людського» перед асамблеєю в Парижі. Натхнений його прикладом, дон Алехандро поставив собі за мету організувати Світовий Конгрес, який би представляв усіх людей всіх народів. Місцем попередніх засідань була кондитерська «Газ»; відкриття Конгресу передбачалося провести через чотири роки в маєтку дона Алехандро. Він, як і чимало уругвайців, не був прихильником Артігаса[39], любив Буенос-Айрес, але заповзявся скликати Конгрес у себе на батьківщині. Цікаво, що початково визначеного терміну згодом було дотримано з дивовижною точністю.
Спершу ми отримували незлі гонорари, але всіх нас об’єднував такий запал, що Фернандес Ірала, такий же бідний, як я, відмовився від грошей, і інші наслідували його приклад. Це дало користь, бо допомогло відділити кукіль від пшениці[40]: учасників Конгресу поменшало, залишилися тільки віддані. Єдиною оплачуваною була посада секретаря, яку обіймала Нора Ерфйорд; жінка не мала інших засобів існування й виконувала вельми обтяжливі повинності. Створити організацію, що охоплює цілу планету, — справа неабияка. Весь час надсилалися та надходили листи й телеграми. Прибували симпатики з Перу, Данії та Індостану. Якийсь болівієць наголошував, що його країна позбавлена виходу до моря, і ця прикра обставина повинна стати темою однієї з перших дискусій.
38
Анахарсіс Клоотс (справжнє ім’я Жан-Батист, 1755–1794) — народжений у Пруссії син голландського барона, французький політик, революціонер і філософ, прихильник заміни католицтва на культ Розуму.
39
Хосе Хервасіо Артігас (1764–1850) — національний герой Уругваю, військовий і політичний діяч; мав суперечності з урядом Буенос-Айреса.