Розумаха Твел завважив, що організація Конгресу висуває проблему філософського характеру. Планувати асамблею, яка представляла б усіх людей, це те саме, що встановити точну кількість Платонових архетипів — загадка, над якою мислителі марно б’ються впродовж століть. Він заявив, що дон Алехандро Ґленко — щоб не йти далі — може представляти землевласників, але також уругвайців, а ще видатних провісників латиноамериканської незалежності, і рудобородих, і людей, які сидять у кріслі. Нора Ерфйорд була норвежкою. Кого представлятиме вона — секретарок, норвежок чи просто всіх вродливих жінок? Чи може один інженер представляти всіх інженерів, з новозеландськими включно?
Здається, тоді пролунала репліка Ферміна:
— Феррі представлятиме всіх ґрінґо[41], — засміявся він.
Дон Алехандро суворо глянув на небожа й неквапно мовив:
— Сеньйор Феррі представляє тут емігрантів, чия праця підносить країну.
Фермін Егурен мене не терпів. Він гонорився багато чим: і тим, що був уругвайцем та ще й креолом, і тим, що подобався жінкам, і тим, що мав дорогого кравця, і — не знати чому — тим, що мав предків-басків — народу, який на узбіччі історії тільки те й робив, що доїв корів. Звичайний випадок загострив нашу ворожнечу. Після одного з засідань Егурен запропонував піти на вулицю Хунін. Ідея не видалась мені привабливою, але я погодився, щоб не наразитися на кпини. З нами пішов Фернандес Ірала. Виходячи з будинку, ми наткнулися на якогось здорованя. Трохи захмелілий Егурен штовхнув його. Чоловік заступив нам дорогу:
— Хто схоче пройти, напореться на цей ніж.
Пам’ятаю, як у темному під’їзді зблиснуло лезо. Переляканий Егурен відсахнувся. Мені стало не по собі, але лють переважила страх. Я потягнувся рукою до пазухи, наче збирався вихопити зброю, й рішуче мовив:
— Залагодимо цю справу на вулиці.
— Отакі хлопці мені подобаються, — відказав незнайомець уже іншим тоном. — Я хотів випробувати вас, друже.
Він приязно зареготав.
— Коли гадаєте, що ми друзі — нехай і так, — відказав я, і ми всі вийшли на вулицю.
Чолов’яга з ножем зайшов до борделю. Згодом мені сказали, що його прізвище Тапія, чи Паредес, чи щось у цьому дусі, і він має славу задираки. Вже на хіднику Ірала, незворушний весь час, поплескав мене по плечу й патетично вигукнув:
— Один з трьох таки виявився мушкетером. Хай живе Д’Артаньян!
Фермін Егурен ніколи не пробачив мені, що я став свідком його малодушності.
Я відчуваю, що тепер, і саме тепер розпочинається ця історія. Списані вже аркуші зафіксували тільки умови, яких потребував випадок чи доля, щоб сталася неймовірна, можливо, єдина подія за все моє життя. Дон Алехандро Ґленко завжди був головною фігурою, однак ми — не без деякого подиву й тривоги — поступово почали відчувати, що справжній президент — Твел. Цей дивовижний чоловік з нафабреними вусами лестив президентові й навіть Фермінові Егурену, але при цьому так перегинав, що його слова могли здатися жартом і тому не зачіпали його гідності. Ґленко хизувався своїм багатством; Твел зрозумів, що, аби схилити президента до якогось проекту, досить прохопитися, що він обтяжливий. Гадаю, попервах Конгрес був не більше, ніж химерною назвою; Твел весь час вносив якісь доповнення, які дон Алехандро незмінно схвалював. Це було однаково, що перебувати в центрі кола, яке без кінця збільшується й віддаляється. Він, приміром, проголосив, що Конгресові конче потрібна бібліотека довідкової літератури; Ніренштайн, котрий працював у якійсь книгарні, роздобув для нас атлас Юстуса Пертеса[42] і найрізноманітніші об’ємні енциклопедії від «Природничої історії» Плінія[43] та «Зерцала» Бове[44] до благословенних лабіринтів (я відтворюю ці слова голосом Фернандеса Ірали) «Британської енциклопедії», томів П'єра Ларусса[45], «Проекту Ларсен»[46] та видавництва «Монтанер і Сімон»[47]. Пригадую, з якою поштивістю я гладив рукою шовковисті палітурки якоїсь китайської енциклопедії, чиї старанно виведені ієрогліфи здавалися мені загадковішими, ніж плями на шкурі леопарда. Тоді я, на щастя, не знав, яка доля їх спіткає.
Дон Алехандро приязно ставився до Фернадеса Ірали й до мене, можливо, тому, що тільки ми двоє не запобігали перед ним. Він запросив нас на кілька днів до свого маєтку Каледонія[48], де вже працювали кілька наймитів-мулярів.
41
Ґрінґо — в країнах Латинської Америки зневажлива назва чужоземців, переважно північноамериканців.
42
Юстус Пертес (повне ім’я Йоганн Георг Юстус, 1749–1816) — німецький видавець і картограф.