— Це вам почулося, сер, — твердо запевнив Дік, ігноруючи котячі зойки, що линули з-під Семового дощовика.
— А ти, Семе, чуєш? — гукнув шкіпер Семові, який квапився ушитися з палуби.
— Чую що, сер? — поштиво спитав Сем, не обертаючись.
— Нічого! — схаменувся шкіпер. — Нічого. Все гаразд…
А Сем, іще не вірячи, що так легко виплутався з халепи, дійшов до трапу, який вів у кубрик, і там, скориставшись нагодою, передав свого невдячного в'язня юнзі.
— То вам почувся голос кота? — неуважливо спитав помічник.
— Хай це буде між нами, Діку, — тихо мовив шкіпер, — я чув його. І не в своїй уяві. Ясно чув. Здавалося, нявкає живий кіт.
— Мені розповідали про такі випадки, — заявив помічник. — Але я в таке не вірю. Ото була б кумедія, якби Сатана цієї ночі виринув з морської безодні й з'явився на палубі нашого «Жайвора» з цеглиною на шиї!
Якусь мить шкіпер мовчки дивився на нього.
— Може, ти й маєш це за кумедне, але я — ні, — озвався він нарешті.
— Ну що ж, коли вам удруге причується нявкання, покличте мене, — приязно сказав помічник. — Я цікавлюсь такими речами.
Протягом дня, більше не чуючи котячого нявкання, шкіпер намагався переконати себе, що він став жертвою власної уяви. Але вночі, коли йому випало стояти біля керма, його приємно зігрівала думка, що на палубі він не сам, що на кормі є ще й вахтовий матрос. А той теж був уражений надзвичайною товариськістю шкіпера, який кілька разів окликав його, заводив розмову про справи, майже не зв'язані з рухом судна.
Ніч була темна, але згодом небо проясніло, і між клоччями хмар визирнув серпик місяця.
Тим часом кіт, підваживши спиною віко клятої скрині, вибрався на волю, облизався й вийшов на палубу. Після задушливої в'язниці повітря здалося йому нектаром.
— Бобе! — раптом заволав шкіпер.
— Слухаю, сер, слухаю! — перелякано відгукнувся вахтовий.
— Ти нявкав?
— Я — що? — здивовано перепитав Боб.
— Нявкав! — різко повторив шкіпер. — Нявкав, як справжній кіт!
— Ні, сер, — ображено відповів матрос. — Чого б це я нявкав?
— Не знаю, чого, — мовив, розгублено озираючись, шкіпер. — Мабуть, знову піде дощ.
— Мабуть, піде, сер, — погодився Боб.
— Цього року літо видалося дощове.
— Ваша правда, сер… Вітрильник ліворуч по кормі, сер.
Розмова урвалася. Шкіпер, радий забути про свій клопіт, зосередив увагу на вітрильникові, що виринув із темряви й, осяяний місяцем, проплив повз «Жайвір». Він пильно стежив за судном, аж поки те опинилося за кормою, тож не міг бачити Сатани, який нечутно вийшов з-за світлового люка й сів біля шкіперових ніг.
Два дні бідолашний кіт був жертвою переслідувань. Його мучили всі люди на борту. Всі, крім одного. Цей один був шкіпер, і, як ми побачимо, кіт чудово це розумів. Він підвівся і став приязно тертися об шкіперову ногу.
Незначні причини породжують великі наслідки. Шкіпер відскочив на чотири ярди й вереснув так гучно, що екіпаж зустрічного вітрильника ще довго губився в здогадах, чим викликано відчайдушний зойк. Коли Боб поспішно причалапав на місце пригоди, шкіпер стояв, спершися на борт. Він увесь тремтів і не міг здобутись на слово.
— Що сталося, сер? — вигукнув матрос, кидаючись до керма.
Шкіпер сяк-так спромігся опанувати себе і підступив до товариша по вахті.
— Не знаю, повіриш ти мені, Бобе, чи ні, — почав він тремтячим голосом, — але привид кота, привид нашого бідолашного Сатани, якого я втопив, у чому щиро каюсь, підступив до мене й потерся об мою ногу.
— Об яку саме? Праву чи ліву? — спитав Боб. Його завжди цікавили подробиці.
— Отуди к бісу! — вигукнув шкіпер, неспроможний потамувати свої вкрай розладнані нерви. — Та чи має це значення, об яку ногу він терся? Подивись, подивись!..
Матрос подивився туди, куди показував капітан, і серце його похололо. Він побачив Сатану: вигнувши спину, той бадьоро простував попід бортом.
— Я нічого не бачу, — сказав матрос затято.
— Я так і думав, Бобе, — сумно мовив шкіпер, дивлячись услід котові, який зайшов за рубку. — Він видимий тільки мені. Не знаю, чим це скінчиться. Піду до себе в каюту. Нести вахту я не можу. Побудеш тут сам, поки прийде помічник?
— Я не боюся, — запевнив Боб.
Шкіпер пішов униз і, розбуркавши помічника, який міцно спав, розповів йому про свою страшну пригоду.
— На вашому місці… — промимрив помічник.
— Що? — спитав шкіпер і потермосив помічника за плече. — Що ти хотів сказати?
— Сказати?.. — пробурмотів помічник, протираючи очі. — Нічого…