— Я бився б на палашах, і ті'ки до першої крові, як і личить порядним людям.
Оглушливим реготом зустріли присутні цю Робінову пропозицію, бо таки й справді — висловив він її просто в спалаху болісних почуттів, що переповнювали його, а не тверезо все зваживши.
— Ич, яка порядна людина! — лунало з усіх боків у проміжках між вибухами реготу. — Порядник знайшовся, їй-бо! Чи не можеш ти, Ралфе Гескете, дістати два палаші для двох порядних людей?
— Ні, я можу тільки послати до зброярні в Карлайлі, а поки що позичу їм дві виделки потренуватись.
— Цить, чоловіче, — сказав хтось інший, — ці жваві шотландці на світ приходять з синьою шапчиною на голові і з кинджалом та пістолем за поясом.
— А найкраще, — мовив містер Флісбампкін, — попросити сквайра з замку Корбі, щоб погодився бути за секунданта у нашого порядника!
Стоячи серед цієї зливи глузувань, Робін мимохіть почав нишпорити у складках свого плаща.
— Ні, це не годиться, — стиха мовив він сам до себе рідною мовою. — Сто проклять на голови цих свиножерів, що не знають ні пристойності, ні чемності!
І, ступивши до дверей, гукнув:
— Ану розступіться ви, потолоч!
Але його колишній друг перепинив йому дорогу своєю кремезною постаттю і не дав вийти за двері, а коли Робін Ойг спробував силоміць прорватись, збив його з ніг так легко, як хлопчак збиває кеглю.
— Кружка ставайте, кружка! — знявся крик, і потемнілі від давності крокви й підвішені до них окости задвигтіли й заходили, а посуд на миснику задеренчав. — Добрий удар, Гаррі! Дай йому ще, Гаррі! Тепер стережись — ти затопив йому аж до крові!
Ось такі були вигуки, а горянин тим часом схопився з землі, пройнятий несамовитим обуренням, а від його витримки й самовладання не лишилося й сліду: він кинувся на свого кривдника з таким шалом, з такою нестямою і жагою помсти, як розлючений тигр. Та що може вдіяти обурення супроти досвіду й сили? В цьому нерівному змаганні Робіна Ойга знову збито з ніг, а що удар був неминуче замашний, він так і лишився лежати долі серед кухні. Господиня підбігла була помогти потерпілому, але містер Флісбампкін не підпустив її.
— Не займайте його, — сказав управитель. — Він і сам очухається і знов полізе битись. Він іще й половини не дістав того, що заробив.
— Він дістав від мене все, що належалось, — заперечив супротивник Робінів, в якому прокинулося співчуття до давнього приятеля. — А другу половину я б радше вам уділив, містере Флісбампкін, бо ж ви вдаєте, ніби щось тямите в цій забаві, тоді як Робін зовсім новачок, він навіть шкуру не здогадався скинути — плащ метляється, а він у бійку суне! Підводься-но, Робіне, приятелю! Між нами знову дружба, і хай лишень хто спробує мені хоч слово сказати проти тебе чи твого краю!
Робін Ойг усе ще був у знетямі, і ревно поривався битись, хоч його й стримувала з одного боку миротворна господиня, а з другого боку він і сам, бачачи, що Вейкфілд не має наміру поновлювати бійку, поступово вгамовувався, і лють його перейшла в понуру насупленість.
— Годі вже, годі, не злостись так, хлопче, — сказав англієць, виявляючи великодушну незлопам'ятність, притаманну його землякам. — Потиснім один одному руки і станьмо ще кращими друзями, як були.
— Друзями! — запально вигукнув Робін. — Друзями! Та ніколи! Стережися, Гаррі Вейкфілде!
— Тоді нехай прокляття Кромвеля спаде на твоє гонористе шотландське черево, як мовиться в одній п'єсі, і чорт з тобою — роби, що хочеш! Бо коли після бійки тобі кажуть, що шкодують за тим, що сталося, то якого біса ти ще хочеш?
З цими словами друзі й розлучилися.
Робін Ойг мовчки дістав з кишені монету, кинув на стіл і вийшов з шинку. Але на порозі він ще обернувся, махнув рукою в бік Вейкфілда й тицьнув вказівним пальцем угору — чи то погрозливо, чи то остережливо. І тоді зник у місячному світлі.
Після того як його не стало, почалась гостра пересварка між хвальком-управителем і Гаррі Вейкфілдом: гуртоправ-англієць у шляхетній непослідовності тепер ладен був ринути в бійку на захист доброго імені Робіна Ойга, «хоч він і не такий мастак битися навкулачки, бо ж це незвичне для нього діло». Але господиня закладу, вчасно втрутившись, не дозволила розпалитись, новій колотнечі.
— Досить уже бійок у цьому домі, — рішуче заявила вона, — їх і так забагато. А вам, містере Вейкфілд, — додала шинкарка, — ще доведеться спізнати, що значить зробити доброго приятеля смертельним ворогом.
— Ет, облиште, пані! Робін Ойг — чесний хлопець, він зла у серці не держить.
— Не сподівайтесь на це. Ви не знаєте, які затяті бувають шотландці, дарма що й маєте з ними багато спільних інтересів. Хто-хто, а я вже це знаю, бо в мене мати шотландка.