— Потерпіть… — проворкотів чернець. — Ще дуже рано.
— Хай уп'ються… — докинула стара жінка. — Тоді зайдемо… і жоден не залишиться живий!
— Аптекаря четвертувати!
— Хоч на дрібні шматки покришити — твоя воля! Офранцужений нам ще ненависніший, ніж справжній француз. Француз топче чужий народ, а офранцужений продає і безчестить свою батьківщину. Француз просто вбивця, офранцужений — батьковбивця!
Поки точилася ця розмова під дверима аптеки, Гарсія де Паредес та його гості бенкетували так бучно, що ви й уявити собі не можете.
— Двадцятеро їх було, справді, двадцятеро французів за столом у аптекаря, всі офіцери.
Гарсія де Паредес мав сорок п'ять років; він був високий і сухорлявий, жовтіший за мумію, — казали, що шкіра в нього вже давно відмерла. Чоло в нього сягало аж до потилиці завдяки чистій, блискучій лисині, — в цьому блиску було щось наче фосфоричне. Очі чорні, згаслі, запали глибоко й були схожі на озера, оточені горами: коли в них зазирнути — паморочиться голова, бо лише смерть приглядає з темних вод. Ніщо не відбивається в них: часом глухий рев прокотиться в глибинах, а дзеркало озера не рухнеться; все поглинають чорні води, хоч би що туди впало, і нічого не повертають. Ніхто не зміряв їхньої глибини, жодна річка не живить їх, і тільки уява сягає їхнього дна…
Вечеря була щедра, вино добре, розмова весела і жвава.
Французи реготали, лаялися, співали, курили, їли і пили — все разом.
Хтось оповідав про любовні походеньки Наполеона; інший — про ніч Другого травня[89] в Мадриді, той — про битву при Пірамідах, а ще інший — про страту Людовіка XVI.
Гарсія де Паредес пив, реготав і молов теревені, як і всі, а може, ще й більше за всіх, і так чудово говорив про величні діла імператора, що офіцери Наполеона кинулись обіймати його, палко вітати й вихваляти.
— Сеньйори! — говорив аптекар. — Війна, яку ми, іспанці, ведемо, так само безглузда, як і невмотивована. Ви, діти Революції, прийшли, щоб витягти Іспанію з застою, занепаду, оточити її піклуванням, розвіяти релігійний морок, поліпшити її застарілі звичаї, просвітити нас відносно надзвичайно корисних і безсумнівних істин, а саме — «що Бога нема, нема життя потойбічного, що покута, помірність, цнотливість та інші християнські чесноти — це донкіхотство, яке не личить цивілізованому народові, що Наполеон — це справжній Месія, спаситель народів, друг роду людського…» Сеньйори! Хай живе імператор, хай живе так довго, як я йому зичу!
— Браво, ура! — захлиналися герої ночі Другого травня.
Аптекар схилив чоло в невимовній тузі. Раптом випростався, спокійний, витриманий, як і перше.
Перехилив склянку вина і повів мову далі:
— Був такий собі Гарсія де Паредес, мій предок — варвар, справжній Самсон, Геркулес чи Мілон Кротонський[90], — за один день він убив двісті французів.
Гадаю, це було в Італії. Бачите, він не був такий офранцужений, як я! Набив собі руку ще в боях з маврами Гранадського королівства — мого предка посвятив у рицарі сам Католицький король[91]. Не раз Гарсія де Паредес ніс охорону Квіріналу[92], коли папою був наш родич Олександр Борджіа[93]. Ха, ха! Не дивіться на мене, як на чванька! Так отой Дієго Гарсія де Паредес, нащадок якого став аптекарем, захопив Козенцу[94] і Манфредонію[95], взяв штурмом Сериньолу[96] й відзначився в битві при Павії[97]. Там ми захопили в полон короля Франції, і шпага його зберігалася в Мадриді майже три століття, аж поки її вкрав три місяці тому отой син корчмаря, що очолив ваше військо, — Мюрат[98] його звуть!
Аптекар знову замовк. Дехто з французів поривався щось сказати; та він устав спокійно, міцно затис склянку в руці, і громом розкотився його голос по аптеці:
— Хай проклятий буде мій прадід, тварюка, хай горить він пекельним вогнем! Випиймо, сеньйори! Слава французам Франціска Першого і Наполеона Бонапарта.
— Слава!.. — втішено підхопили загарбники.
І всі перехилили склянки.
В цю хвилину з вулиці, точніше — від дверей аптеки, долинув гомін.
— Чуєте? — заворушилися французи.
Гарсія де Паредес усміхнувся.
— Певно, вбити мене йдуть, — промовив він.
— Хто?
— Падронці.
— За що?
— Що офранцузився! Вони вже кілька ночей кружляють навколо дому… Та що нам до того? Святкуймо далі.
— Так… святкуймо! — підхопили гості. — Ми тут, щоб захистити вас!
89
Другого травня 1808 року відбулося перше збройне повстання народних мас Мадрида проти французьких військ, яке, однак, було придушене. Це послужило сигналом до повстання проти інтервентів по всій країні.
90
Мілон Кротонський — грецький атлет. Під час Олімпійських ігор він з биком на плечах чотири рази обійшов арену. (Гарсія де Паредес за свою силу був прозваний Самсоном з Естремадури).
91
Католицький король — Фердінанд II Арагонський (1452–1516), перший король об'єднаної Іспанії.
93
Олександр Борджіа (1442–1503) походив з аристократичного іспанського роду і був родичем Гарсії де Паредеса.
96
Сериньола — місто в Італії, де в 1503р. відбулася битва між французами та іспанцями, яка закінчилася перемогою іспанців.
97
Битва при Павії — 1525 рік. У ній іспанці знищили понад десять тисяч французів і взяли в полон французького короля Франціска І.