Книга про причини

За часів Декарта це розрізнення стає своєрідним загальним місцем. Так у п'ятій «Медитації» Декарт зазначає: «Позаяк в усіх інших речах я звик розрізняти існування і сутність…»[73]. До речі, цей приклад добре показує приховані впливи ідей «Книги про причини» на певні схеми мислення навіть філософів доби модерну.

Тома Аквінський береться за коментар до «Книги про причини», ймовірно, у першій половині 1272 р. Він починає коментувати цей текст ще у Парижі, а продовжує роботу над коментарем уже в Неаполі. Аквінат перший ідентифікує автора трактату як арабського філософа, що компонує цей твір із окремих положень Elementatio theologica «платоніка Прокла»[74]. Тома у різних місцях порівнює «Книгу про причини» з Прокловими «Елементами теології» та з ідеями Діонісія Ареопагіта. Відзначимо тут талант Аквіната як текстолога. Щоправда, ця ідентифікація арабського першоджерела стала можливою для Томи завдяки здійсненому Вільгельмом з Мербеке у травні 1268 р. перекладу Elementatio Прокла латиною[75]. Бо коли Аквінат, як новоспечений магістр теології, коментував у Парижі в 1257—1258 рр. трактат Боеція «Про Трійцю», то він іще приписував авторство «Книги про причини» Арістотелю[76]. Але вже у своїх зрілих трактатах (зокрема у «Сумі проти язичників» і «Сумі теології») він, цитуючи «Книгу про причини», не посилається на «Філософа», а вживає зазвичай нейтральні звороти (найчастіше — dicitur in libro De causis). Такі нейтральні звороти можуть свідчити про певні сумніви Аквіната щодо Арістотелевого авторства (і це ще до знайомства з текстами Прокла).

Тобто спочатку, до перекладу Вільгельма з Мербеке, Тома слідував традиції Альберта та інших авторитетів, приписуючи авторство «Книги про причини» Арістотелю. Ми знаходимо таке приписування у деяких фрагментах коментаря до «Сентенцій» Петра Ломбардського, коментаря до «Трійці» Боеція, диспутаціях «Про істину» і навіть ще у диспутаціях «Про могутність»[77] (текст писався в Римі, у 1265—1266 рр., паралельно з роботою над першим томом «Суми теології»). Але надалі, цитуючи «Книгу про причини» (навіть у першому томі теологічної суми), Аквінат уже не посилається на Арістотеля, а завжди обмежується нейтральними зворотами. Нарешті, через чотири роки після перекладу Elementatio theologica, він уже міг вбачати паралелі між ідеями, що містилися в «Книзі про причини», та ідеями Прокла.

У зв'язку із цим постає цікаве запитання: навіщо Аквінат у пізній період своєї творчості, перевантажений різноманітними інтелектуальними заняттями (робота над «Сумою теології», коментування творів Арістотеля, Псалмів і послання апостола Павла до євреїв), звертається до «Книги про причини»? Тим більше, що коментар на «Книгу про причини», як видається, був написаний не «на замовлення». Можна погодитися з думкою, що коментування цього тексту означало для Аквіната відновлення діалогу з неоплатонічною філософією. Працюючи над коментарем, Тома мав перед собою три тексти: текст «Книги про причини», рукопис Elementatio theologica і corpus Діонісія. «Тексти цих трьох авторів цитуються ad litteram (буквально — А. Б.), а інші використовувані автори, передусім Арістотель, цитуються ad mentem (на рівні відтворення їхнього сенсу, „духу“ — А. Б.)»[78]. У такий спосіб Аквінат кожному автору може віддати належне і водночас з'ясувати власну позицію стосовно Прокла, автора «Книги» і Діонісія. «Правдивим наміром святого Томи в цьому коментарі було порівняти три тексти. Такий підхід виявляє силу аргументації даного коментаря і, можливо, цей твір є єдиним такого роду випадком в усій інтелектуальній спадщині святого»[79].

5. Аналіз трактату «Книга про причини»

73

Цит. за: Медитації Декарта у дзеркалі сучасних досліджень, с. 240. («Cum enim assuetus sim in omnibus aliis rebus existentiam ab essentia distinguere»).

74

Thomas Aquinas. Super Librum de causis, Prooemium: «Et in graeco quidem invenitur sic traditus liber Procli Platonici, continens CCXI propositionis, qui intitulatur Elementatio theologica; in arabico vero invenitur hic liber qui apud Latinos De causis dicitur, quem constat de arabico esse translatum et in graeco penitus non haberi: unde videtur ab aliquo philosophorum arabum ex praedicto libro Procli excerptus…». [Книга платоніка Прокла, що містить 211 тверджень і називається «Елементи теології», написана грекою і таким чином передана. В арабській же версії написана та книга, що у латинян зветься «Книгою про причини». Про неї можна точно стверджувати, що вона була перекладена з арабської мови, при повній незнайомості з грецьким оригіналом. Тому видається, що книга створена деякими арабськими філософами і є витягом зі згаданої книги Прокла].

75

Імбах датує переклад Liber de causis 1272 роком (Ruedi Imbach. Livre des causes, c. 712.

76

«Ut dicit… Philosophus in libro De causis» (Thomas Aquinas. Super Boetium De Trinitate, q. 6, a. 1). Час написання коментаря до «Трійці» Боеція — 1257—1258 рр. Зрозуміло, що у своєму ранньому творі — а до таких належить коментар до «Сентенцій» Петра Ломбардського (1251/52—1256) — Аквінат також приписує авторство «Книги про причини» Арістотелю. Наприклад: «…quod patet etiam per philosophum Lib. de causis» (Thomas Aquinas. Super Sententiis, lib. d. 8 q. 1, a. 2 s.c. 1; також в інших фрагментах). У диспутаціях «Про істину» (які Тома писав майже водночас із Super Boetium De Trinitate, тобто у 1256—1259 рр.) читаємо: «Et hanc videtur esse intentio philosophi in Lib. de causis» (Thomas Aquinas. De veritate, q. 21, a. 5).

77

«Et contra philosophum dicentem in Lib. de causis…» (Thomas Aquinas. De potentia, q. 7, a. 2 arg. 6). Щоправда, це єдиний фрагмент у De potentia, в якому «Книга про причини» приписується Арістотелю.

78

Цит. за: Jean-Pierre Torrell ОР. Tomasz z Akivinu — człowiek i dzieło, c. 264.

79

Там само.