5. Et quando separatur causa secunda a causato, quod sequitur ipsam, non separatur ab eo prima quae est supra ipsam, quoniam est causa ei.
1. Всяка[86] первинна причина більшою мірою впливає на спричинене, ніж універсальна друга причина[87].
2. Отож коли універсальна друга причина позбавляє річ своєї сили, універсальна перша причина [натомість] не позбавляє її своєї сили.
3. А це тому, що універсальна перша причина діє на спричинене другою причиною ще до того, як на нього діятиме універсальна друга причина, котра йде після першої.
4. Отож коли друга причина, яка йде опісля[88], учиняє спричинене, то її дія не є незалежною від першої причини, яка понад нею[89].
5. І коли друга причина відокремлюється від спричиненого, що йде після неї, від нього не відокремлюється перша [причина], яка понад нею, бо вона — причина його.
6. Et nos quidem exemplificamus illud per esse et vivum et hominem.
7. Quod est quia oportet ut sit res esse in primis, deinde vivum, postea homo.
8. Vivum ergo est causa hominis propinqua; et esse causa eius longinqua.
9. Esse ergo vehementius est causa homini quam vivum, quoniam est causa vivo quod est causa homini.
10. Et similiter, quando ponis rationalitatem causam homini, est esse vehementius causa homini quam rationalitas, quoniam est causa causae eius.
11. Et illius quod dicimus significatio est quod quando tu removes virtutem rationalem ab homine, non remanet homo sed remanet vivum, spirans, sensibile. Et quando removes ab eo vivum, non remanet vivum sed remanet esse, quoniam esse non removetur ab eo, sed removetur vivum; quoniam causa non removetur per remotionem causati sui, remanet ergo homo esse. Cum ergo individuum non est homo, est animal et, si non est animal, est esse tantum.
6. Ми показуємо це на прикладі буття[90], живого і людини.
7. А все тому, що річ мусить бути насамперед — буттям, потім — живим, а вже потім — людиною[91].
8. Отож «живе» — ближча причина людини, а «буття» — її дальша причина[92].
9. Отож «буття» — більшою мірою причина[93] людини, ніж «живе», бо [«буття»] — причина «живого», а воно — причина людини.
10. Подібно ж, коли кладеш раціональність як причину людини, «буття» — більшою мірою причина людини, ніж раціональність, бо воно — причина її причини.
11. І доведенням сказаного є те, що коли позбавляєш людину раціональної сили[94], вона не залишається людиною, але залишається живим, дихаючим, чутливим; а коли позбавляєш її «живого», вона не залишається живим, але залишається буттям, бо її не позбавлено «буття», а позбавлено «живого»: оскільки причина не усувається усуненням спричиненого нею, то людина залишається буттям. Отож якщо індивід — не людина, то він — щось одушевлене; а якщо не одушевлене, то лише буття[95].
12. Iam igitur manifestum est et planum quod causa prima longinqua est plus comprehendens et vehementius causa rei quam causa propinqua.
13. Et propter illud fit eius operatio vehementioris adhaerentiae cum re quam operatio causae propinquae. Et hoc quidem non fit secundum hoc, nisi quia res in primis non patitur nisi a virtute longinqua; deinde patitur secundo a virtute quae est sub prima.
14. Et causa prima adiuvat secundam causam super operationem suam, quoniam omnem operationem quam causa efficit secunda, et prima causa efficit; verumtamen efficit eam per modum alium, altiorem et sublimiorem.
15. Et quando removetur causa secunda a causato suo, non removetur ab eo causa prima, quoniam causa prima est maioris et vehementioris adhaerentiae cum re quam causa propinqua.
16. Et non figitur causatum causae secundae nisi per virtutem causae primae.
17. Quod est quia causa secunda quando facit rem, influit causa prima quae est supra eam super illam rem de virtute sua, quare adhaeret ei adhaerentia vehementi et servat eam.
18. Iam ergo manifestum est et planum quod causa longinqua est vehementius causa rei quam causa propinqua quae sequitur eam, et quod ipsa influit virtutem suam super eam et servat eam, et non separatur ab ea separatione suae causae propinquae, immo remanet in ea et adhaeret ei adhaerentia vehementi, secundum quod ostendimus et exposuimus.
12. Отож тепер очевидно і ясно, що перша, дальша причина охоплює більше і більшою мірою є причиною речі[96], ніж ближча причина.
13. І через це її дія тісніше пов'язана з річчю, ніж дія ближчої причини; і так стається саме тому, що річ улягає передусім більш віддаленій силі, а вже потім, другою чергою, улягає силі, підпорядкованій першій.
14. І перша причина підтримує другу в її дії, бо кожна дія, що її учиняє друга причина, учиняє і перша, проте учиняє її у спосіб вищий і возвишеніший.
15. І коли позбавити спричинене другої причини, цим воно не позбавляється першої причини, бо перша причина — у більшому й потужнішому зв'язку з річчю, ніж ближча причина.
16. А отже, спричинене другою причиною утворюється не інакше, як силою першої причини.
17. А все тому, що коли друга причина учиняє річ, то перша причина, яка понад нею, впливає на річ своєю силою, бо зв'язана з нею потужним зв'язком і зберігає її.
86
1 Слово
87
2 Під
89
4 З цієї тези стає зрозумілим, що Першопричина є не просто першою у часовому аспекті. Вона є принципом усякої каузальності (причиновості). Відношення Першопричини до інших причин асиметричне. Всі інші причини залежать від неї, натомість вона не залежить від інших причин. Взагалі структура всього трактату визначається двома головними концептуальними схемами: 1) відношення універсального і часткового (партикулярного), і 2) відношення єдності і множинності.
90
5 Тут термін
91
6 У трактаті часто вживаються тріадологічні структури. Наприклад:
94
9 Уживається слово
95
10 Термін «буття» позначає тут суще (те, що існує). Автор «Книги про причини» чітко не розрізняє терміни
96
11 Термін «річ» (