48. І перші уми проливають на другі уми ті блага, які одержують від першої причини, і передають блага [іншим умам], аж поки не досягнуть останнього з них.
49. Перші вищі уми, які йдуть після першої причини, учиняють відбитки — другі форми; ті [форми] сталі й не знищуються, тож їх не треба повторювати вдруге. А от другі уми учиняють відбитки — форми відхильні й відокремлені; такою є душа.
50. Вона ж бо — із відбитка другого ума, який іде після сотвореного буття, попід [ним].
51. І душі помножуються не інакше, як у той спосіб, яким помножуються уми. Це тому, що буття душі, знову ж таки, скінченне, але те, що з нього і попід ним, — нескінченне.
52. Отож душі, які йдуть після «алахілі», тобто ума, є довершеними, досконалими, малої відхильності та відокремленості; а от ті душі, які йдуть після нижчого буття, є немовби доповненням і відхиленням попід вищими душами.
53. І вищі душі проливають блага, які приймають від ума, на нижчі душі.
54. І всяка душа, що приймає від ума більше сили, міцніше відбивається, і відбиток її — тривкий і сталий, а його рух — це рух рівний і неперервний. А та [душа], в якій сила ума менша, бо від тамтої [душі], є відбитком попід першими душами; а те, що вона [сама] відбиває, — немічне, зникаюче, знищенне.
55. Verumtamen, quamvis sit ita, tamen permanet per generationem.
56. Iam ergo ostensum est quare factae sunt formae intellectibiles multae, et non est esse nisi unum, simplex, et quare factae sunt multae animae, quarum quaedam sunt fortiores aliis quibusdam, et esse earum est unum, simplex, in quo non est diversitas.
57. Causa prima superior est omni narratione. Et non deficiunt linguae a narratione eius nisi propter narrationem esse ipsius, quoniam ipsa est supra omnem causam et non narratur nisi per causas secundas quae illuminantur a lumine causae primae.
58. Quod est quoniam causa prima non cessat illuminare causatum suum et ipsa non illuminatur a lumine alio, quoniam ipsa est lumen purum supra quod non est lumen.
59. Ex illo ergo facta est prima sola cuius deficit narratio; et non est ita nisi quia supra ipsam non est causa per quam cognoscatur
60. Quia omnis quidem res non cognoscitur et narratur nisi ex ipsa causa sua. Cum ergo res est causa tantum et non est causatum, non scitur per causam primam neque narratur quoniam est superior narratione, neque consequitur eam loquela.
55. І все ж, хоч вона й така, проте триває через породження.
56. Отож показано, чому постало багато умоглядних форм; і що буття — лише єдине і просте; і чому постало багато душ, з яких деякі міцніші за інші, а їхнє буття — єдине і просте, і в ньому немає розмаїття.
57. Перша причина — понад усяку оповідь[107]; і язики неспроможні оповісти її саме тому, що мали б оповідати її буття; а вона ж — понад усяку причину, і оповісти її можна лише через причини другі, освітлені світлом першої причини.
58. А це тому, що перша причина невпинно освітлює спричинене нею[108], а саму її жодне інше світло не освітлює, бо вона — чисте світло, понад яке немає світла.
59. Отож із нього створена та перша, яку незмога оповісти; а все тому, що понад нею немає причини, через яку її можна було б пізнати.
60. Адже всяку річ пізнають і оповідають не інакше, як через саму її причину[109]; якщо ж річ є лише причиною, але не спричиненим, то її не можна ні пізнати, ні оповісти через першу причину, бо вона — понад оповідь, і її не осягнути мовленням.
61. Quod est quia narratio non fit nisi per loquelam, et loquela per intelligentiam, et intelligentia per cogitationem, et cogitatio per meditationem, et meditatio per sensum. Causa autem prima est supra res omnes, quoniam est causa eis; propter illud ergo fit quod ipsa non cadit sub sensu et meditatione et cogitatione et intelligentia et loquela; non est ergo narrabilis.
62. Et dico iterum quod res, aut est sensibilis et cadit sub sensu, aut est meditabilis et cadit sub meditatione, aut est fixa stans secundum dispositionem unam et est intellectibilis, aut convertibilis vel destructibilis cadens sub generatione et corruptione et est cadens sub cogitatione. Et causa prima est supra res intellectibiles sempiternas et supra res destructibiles, quapropter non cadunt super eam sensus neque meditatio neque cogitatio neque intelligentia.
63. Et ipsa quidem non significatur nisi ex causa secunda quae est intelligentia et non nominatur per nomen causati sui primi nisi per modum altiorem et meliorem, quoniam quod est causati est causae iterum, verumtamen per modum sublimiorem et meliorem et nobiliorem, sicut ostendimus.
64. Intelligentia est substantia quae non dividitur.
65. Quod est quia si non est cum magnitudine neque corpus neque movetur, tunc procul dubio non dividitur.
61. А це тому, що оповідь постає не інакше, як через мовлення; а мовлення — через розуміння; а розуміння — через мислення; а мислення — через розважання[110]; а розважання — через чуття. Перша ж причина — понад усіма речами, бо вона — їхня причина. Тому й виходить, що вона не підлягає ні чуттю, ні розважанню, ні мисленню, ні розумінню, ні мовленню; а отже, її не оповісти.
107
22 Усі тези твердження VI витримані в стилі негативної теології. Формулювання
109
24 Важлива теза Арістотелевої епістемології: пізнавати певну річ або подію означає виявити її причину. «Адже істину ми не знаємо, якщо [невідома] причина» (ἄνευ τῆς αἰτίας,
110
25 Поняття