Выбрать главу

89. Et quidem virtus divina est supra omnem virtutem intellectibilem et animalem et naturalem, quoniam est causa omni virtuti.

90. Et intelligentia est habens «yliathim» quoniam est esse et forma et similiter anima est habens «yliathim» et natura est habens «yliathim». Et causae quidem primae non est «yliathim» quoniam ipsa est esse tantum.

91. Quod si dixerit aliquis necesse est ut sit «yliathim» dicemus: «yliathim» suum est infinitum et individuum suum est bonitas pura, influens super intelligentiam omnes bonitates et super reliquas res mediante intelligentia.

X

92. Omnis intelligentia plena est formis; verumtamen ex intelligentiis sunt quae continent formas minus universales et ex eis sunt quae continent formas plus universales.

87. І все ж перша причина — ні не ум, ні не душа, ні не природа; радше вона понад умом, і душею, і природою, бо вона — творець усіх речей. Однак ум вона творить безпосередньо, а душу, і природу, і решту речей — за посередництвом ума.

88. І божественне знання — не таке, як знання умоглядне чи знання душевне, бо воно творить [усі] знання.

89. Та й божественна сила — понад усяку умоглядну, душевну і природну силу, бо вона — причина всякої сили.

90. Уму властивий «іліатім»[112], бо він є буттям і формою; подібно ж, «іліатім» властивий і душі; і природі властивий «іліатім». А от у першої причини «іліатім» немає, бо вона — лише буття.

91. Отож якщо хтось скаже, що «іліатім» конче має бути, відповімо: її «іліатім» — нескінченність, а її індивідуальність — чисте благо, що проливає всі блага на ум, а за посередництвом ума — на решту речей.

X

92. Всякий ум — сповнений форм; проте серед умів є такі, що містять менш всеосяжні форми, а є такі, що містять більш всеосяжні.

93. Quod est quoniam formae quae sunt in intelligentiis secundis inferioribus per modum particularem, sunt in intelligentiis primis per modum universalem; et formae quae sunt in intelligentiis primis per modum universalem sunt in intelligentiis secundis per modum particularem.

94. Et in primis intelligentiis est virtus magna, quoniam sunt vehementioris unitatis quam intelligentiae secundae inferiores; et in intelligentiis secundis inferioribus sunt virtutes debiles, quoniam sunt minoris unitatis et pluris multiplicitatis.

95. Quod est quia intelligentiae quae sunt propinquae uni, puro vero sunt minoris quantitatis et maioris virtutis, et intelligentiae quae sunt longinquiores ab uno, puro vero sunt pluris quantitatis et debilioris virtutis.

96. Et quia intelligentiae propinquae [uni] puro vero sunt minoris quantitatis et maioris virtutis, accidit inde ut formae quae procedunt ex intelligentiis primis, procedant processione universali unita […].

97. Et nos [quidem] abbreviamus et dicimus quod formae quae adveniunt ex intelligentiis primis secundis sunt debilioris processionis et vehementioris separationis.

98. Quapropter fit quod intelligentiae secundae proiciunt visus suos super universalem formam, quae est in intelligentiis universalibus, et dividunt eam et separant eam, quoniam ipsae non possunt recipere illas formas secundum veritatem et certitudinem earum, nisi per modum secundum quem possunt recipere eas, [scilicet per separationem et divisionem.

99. Et similiter aliqua ex rebus non recipit quod est supra eam nisi per modum secundum quem potest recipere ipsum], non per modum secundum quem est res recepta.

93. Це тому, що ті форми, які є в других, нижчих умах у частковий спосіб, у перших умах є у спосіб всеосяжний; а ті форми, які є в перших умах у всеосяжний спосіб, у других умах є у спосіб частковий.

94. І в перших умах — велика сила, бо вони мають потужнішу єдність, аніж другі, нижчі уми; а в других, нижчих умах — сили слабкі, бо вони мають меншу єдність і більшу множинність.

95. Це тому, що уми, котрі ближче до чистого та істинного єдиного, мають меншу кількість, а більшу силу; а уми, котрі далі від чистого та істинного єдиного, мають більшу кількість і слабшу силу.

96. А оскільки уми, близькі до чистого та істинного єдиного, мають меншу кількість, а більшу силу, то виходить, що форми, котрі походять від перших умів, походять всеосяжним, єднісним походженням.

97. От ми й кажемо коротко, що форми, котрі надходять від перших умів до других, мають слабше походження, але потужніше відокремлення.

98. Тому й стається, що другі уми накидають свій погляд всеосяжній формі, котра є у всеосяжному умі, і розділяють та відокремлюють її, бо можуть прийняти ті форми у їхній істинності та певності лише в той спосіб, у який здатні їх прийняти, тобто через відокремлення та розділення.

99. Подібно ж будь-яка річ приймає те, що понад нею, лише в той спосіб, у який може прийняти, а не в спосіб, у який вона сама прийнята.

XI

100. Omnis intelligentia intelligit res sempiternas quae non destruuntur neque cadunt sub tempore.

101. Quod est quoniam si intelligentia est semper quae non movetur, tunc ipsa est causa rebus sempiternis quae non destruuntur [nec permutantur] neque cadunt sub generatione et corruptione. Et intelligentia quidem non est ita, nisi quia intelligit rem per esse suum, et esse suum est sempiternum quod non corrumpitur […].

102. Cum ergo hoc sit ita, dicimus quod res destructibiles […] sunt ex corporeitate, scilicet ex causa corporea temporali, non ex causa intellectibili aeterna.

XII

103. Primorum omnium quaedam sunt in quibusdam per modum quo licet ut sit unum eorum in alio.

вернуться

112

27 Арабське слово yliathim («форма» — те, що відповідає грецькому μορφἡ) вживає Ґерард Кремонський без перекладу, як технічний термін. Барденгевер перекладає цю фразу так: Die Intelligenz endlich ist etwas Ganzes (Zusammengesetztes). Оскільки Першопричина перебуває поза будь-якою формою, вона є неосяжною й невимовною: «А от у першої причини „іліатім“ немає, бо вона — лише буття (esse tantum)». Ця теза виражає неоплатонічний погляд на Єдине як на ἄμορφον. Але відмінність полягає в тому, що для неоплатоніків Єдине — вище від самого буття, тоді як автор «Книги» ототожнює Першопричину і чисте буття.