104. Quod est quia in esse sunt vita et intelligentia, et in vita sunt esse et intelligentia, et in intelligentia sunt esse et vita.
105. Verumtamen esse et vita in intelligentia sunt duae «alachili», [id est] intelligentiae, et esse et intelligentia in vita sunt duae vitae, et intelligentia et vita in esse sunt duo esse.
106. Et illud [quidem] non est ita nisi quia unumquodque primorum aut est causa aut causatum. Causatum ergo in causa est per modum causae et causa in causato per modum causati.
107. Et nos [quidem] abbreviamus et dicimus quod res agens in rem per modum causae non est in ea nisi per modum quo est causa eius, sicut sensus in anima per modum animalem, et anima in intelligentia per modum intellectibilem, et intelligentia in esse per modum essentialem, et esse primum in intelligentia per modum intellectibilem, et intelligentia in anima per modum animalem, et anima in sensu per modum sensibilem.
100. Всякий ум розуміє віковічні речі, котрі не знищуються і не підлягають часові.
101. Це тому, що коли ум — завжди нерухомий, то він — причина віковічних речей, котрі не знищуються і не змінюються, ані не підлягають породженню та знищенню. І ум є таким не інакше, як тому, що розуміє річ через власне буття, а його буття — віковічне і незнищенне.
102. А коли так, то кажемо, що речі є знищенними через їхню тілесність, тобто з тілесної, дочасної причини, а не з причини умоглядної й вічної.
103. З усіх перших [речей] деякі є в деяких [інших] — у той спосіб, у який котрійсь із них вільно бути в іншій.
104. А саме: в бутті є життя і ум; і в житті є буття і ум; і в умі є буття і життя.
105. І все ж буття та життя в умі — то два «алахілі», тобто уми; і буття та ум у житті — то два життя; і ум та життя в бутті — то два буття.
106. І так є не інакше, як тому, що кожна з перших речей є або причиною, або спричиненим. Отож спричинене є у причині у спосіб причини, і причина у спричиненому — у спосіб спричиненого.
107. От ми й кажемо коротко, що річ, котра діє на [іншу] річ у причиновий спосіб, є у ній не інакше, як у той спосіб, у який вона є її причиною, як-от чуття в душі — в одушевлений спосіб; а душа в умі — в умоглядний спосіб; а ум у бутті — в спосіб сутнісний; і ум у душі — у спосіб одушевлений, і душа в чутті — у спосіб чуттєвий.
108. Et redeamus et dicamus quod sensus in anima et intelligentia in causa prima sunt per modos suos, secundum quod ostendimus.
109. Omnis intelligentia intelligit essentiam suam.
110. Quod est quia intelligens et intellectum sunt simul, cum ergo est intelligentia intelligens et intellectum, tunc procul dubio videt essentiam suam.
111. Et, quando videt essentiam suam, scit quod intelligit, per intelligentiam essentiam suam.
112. Et, quando scit essentiam suam, scit reliquas res quae sunt sub ea, quoniam sunt ex ea.
113. Verumtamen in ea sunt per modum intellectibilem. Ergo intelligentia et res intellectae sunt unum.
114. Quod est quia, si res intellectae et intelligentia sunt unum, et intelligentia scit esse suum, tunc procul dubio quando scit essentiam suam, scit reliquas res, et, quando scit reliquas res, scit essentiam suam, quia, quando scit reliquas res, ipsa non scit eas nisi quia sunt intellectae. Ergo intelligentia scit essentiam suam et scit res intellectas simul, sicut ostendimus.
108. Отож повторимося і скажемо: чуття є в душі, а ум є в першій причині [кожне] у свій спосіб — як ми й показали.
109. Всякий ум розуміє свою сутність[113].
110. Так є тоді, коли суб'єкт і об'єкт [пізнання] є тотожними. А отже, якщо ум є водночас суб'єктом і об'єктом [пізнання], то, без сумніву, бачить власну сутність.
111. А коли бачить свою сутність, то пізнає те, що розуміє власну сутність через ум.
112. А коли пізнає свою сутність, то пізнає і решту речей, котрі попід нею, бо вони — з неї.
113. Проте вони є у ній в умоглядний спосіб, а отже, ум і речі, які розуміються, є одне.
114. Тобто якщо речі, що розуміються, і ум — одне, і ум пізнає свою сутність, то, без сумніву, коли пізнає власну сутність, пізнає і решту речей; а коли пізнає решту речей, пізнає і власну сутність, адже коли він пізнає решту речей, то пізнає їх не інакше, як тому, що вони розуміються. Отже, ум пізнає водночас і власну сутність, і речі, які розуміються, як ми й показали.
115. In omni anima res sensibiles sunt per hoc quod est exemplum eis, et res intellectibiles in ea sunt, quia scit eas.
116. Et non facta est ita nisi quia ipsa expansa est inter res intellectibiles quae non moventur et inter res sensibiles quae moventur.
117. Et quia anima sic est, fit quod imprimit res corporeas, quapropter facta est causa corporum et facta est causata ex intelligentia quae est ante eam.
118. Res igitur quae imprimuntur ex anima, sunt in anima per intentionem exempli, scilicet quia res sensibiles exemplificantur secundum exemplum animae, et res quae cadunt supra animam, sunt in anima per modum acquisitum.
119. Cum ergo hoc sit ita, redeamus et dicamus, quod res sensibiles omnes in anima sunt per modum causae, propter quod anima est causa exemplaria.
120. Et intelligo per animam virtutem agentem res sensibiles.
121. Verumtamen virtus efficiens in anima non est materialis, et virtus corporea in anima est spiritualis et virtus imprimens in rebus habentibus dimensiones est sine dimensione.
122. Res autem intellectibiles in anima sunt per modum accidentalem, scilicet quia res intellectibiles quae non dividuntur sunt in anima per modum divisibilem. Ergo res intellectibiles unitae, sunt in anima per modum qui multiplicatur, et res intellectibiles quae non moventur sunt in anima per modum motus.
113
28 Слід визнати, що «епістемологічна» термінологія