131. І його сила постає нескінченною лише знизу, а не зверху, бо вона не є чиста сила — така, котра є силою лише тому, що є силою і річчю, не обмеженою ні зверху, ні знизу. А от перше сотворене суще, тобто ум, має межу, і у його сили є межа, адже залишається ще його причина.
132. А от перше творче суще[118] — перше чисте нескінченне.
133. Це тому, що, якщо потужні сущі не мають межі, набувши цього від першого чистого нескінченного, завдяки якому вони є сущими, і якщо перше суще є тим, що учиняє речі, які не мають межі, то, без сумніву, воно саме — понад нескінченністю.
134. А от перше сотворене суще, тобто ум, не є скінченним; і хоча й називають його нескінченним, усе ж не називають його тим, що само по собі не є скінченним.
135. Ens ergo primum est mensura entium primorum intellectibilium et entium secundorum sensibilium, scilicet quia ipsum est quod creavit entia et mensuravit ea mensura convenienti omni enti.
136. Redeamus ergo et dicamus quod ens primum creans est supra infinitum, sed ens secundum creatum est infinitum; et quod est inter ens primum creans et ens secundum creatum est non finitum.
137. Et reliquae bonitates simplices, sicut vita et lumen et quae sunt eis similia, sunt causae rerum omnium habentium bonitates, scilicet quod infinitum est a causa prima et causatum primum est causa omnis vitae et similiter reliquae bonitates descendentes a causa prima super causatum primum in primis, et est intelligentia, deinde descendunt super reliqua causata intellectibilia et corporea, mediante intelligentia.
138. Omnis virtus unita plus est infinita quam virtus multiplicata.
139. Quod est quia infinitum primum quod est intelligentia est propinquum uni, puro vero. Propter illud ergo factum est quod in omni virtute propinqua uni, […] vero est infinitas plus quam in virtute longinqua ab eo.
135. Отож перше суще — міра перших, умоглядних сущих і міра других, чуттєвих сущих, бо воно — те, що сотворило сущі і виміряло їх мірою, відповідною кожному сущому[119].
136. Отож повторимося і скажемо, що перше суще — понад нескінченністю, а друге, сотворене суще — нескінченне; а те, що між першим, творчим сущим, і другим, сотвореним сущим, не є скінченним.
137. І решта простих благ, як-от життя, і світло[120], і тому подібні, є причинами всіх речей, що мають блага. Це тому, що нескінченне є від першої причини, а перше спричинене є причиною всякого життя; і подібно ж решта благ, які сходять від першої причини передусім на перше сотворене, тобто на ум, потім сходять на решту спричинених, умоглядних і тілесних, за посередництвом ума.
138. Всяка єднісна сила більшою мірою нескінченна, ніж сила помножена.
139. Це тому, що перше нескінченне, тобто ум, близьке чистому й істинному єдиному. Через це й стається, що в кожній силі, близькій єдиному, істинна нескінченність є більшою мірою, ніж у силі, віддаленій від нього.
140. Quod est quia virtus, quando incipit multiplicari, tunc destruitur unitas eius, et, quando destruitur eius unitas, destruitur eius infinitas. Et non destruitur infinitas eius nisi quia dividitur.
141. Et illius quidem significatio est virtus divisa, et quod ipsa quanto magis aggregatur et unitur, magnificatur et vehementior fit et efficit operationes mirabiles; et quanto magis partitur et dividitur, minoratur et debilitatur et efficit operationes viles.
142. Iam igitur manifestum est et planum quod virtus, quanto plus approximat uni, puro vero, fit vehementior eius unitas, et quanto vehementior fit unitas, est infinitas in ea magis apparens et manifestior et sunt operationes eius operationes magnae, mirabiles et nobiles.
143. Res omnes entia propter ens primum, et res vivae omnes sunt motae per essentiam suam propter vitam primam, et res intellectibiles omnes habent scientiam propter intelligentiam primam.
144. Quod est quia, si omnis causa dat causato suo aliquid, tunc procul dubio ens primum dat causatis omnibus ens.
145. Et similiter vita dat causatis suis motum, quia vita est processio procedens ex ente primo quieto, sempiterno et primus motus.
140. Це тому, що коли сила починає помножуватися, знищується її єдність; а коли знищується її єдність, знищується її нескінченність; і нескінченність її знищується не інакше, як тому, що ділиться.
141. І засвідченням цього є поділена сила: що більше вона згромаджується і єднається, то величнішою та потужнішою стає і творить дивовижні діяння; а що більше дробиться й ділиться, то дрібнішою та немічнішою стає і творить діяння ниці.
142. Отож тепер очевидно і ясно, що сила, чим більше вона наближається до чистого й істинного єдиного, тим потужнішою стає її єдність; а чим потужнішою стає її єдність, тим явнішою і очевиднішою є її нескінченність; а діяння її — то діяння величні, дивовижні й благородні.
143. Всі речі — сущі завдяки першому сущому; і всі живі речі рухомі у своїй сутності завдяки першому життю; і всі умоглядні речі володіють пізнанням завдяки першому уму.
118
33 Автор «Книги» протиставляє творче перше суще (Першопричину) і сотворене перше суще (ум):
119
34 Образ ума як міри і вимірювання (тобто структурування) реальності розвиває Миколай Кузанський у трактаті «Простець про ум». Правда, Кузанець вживає латинський термін