Выбрать главу

158. Et bonitas prima non influit bonitates super res omnes nisi per modum unum, quia non est bonitas nisi per suum esse et suum ens et suam virtutem, ita quod est bonitas et bonitas [et virtus] et ens sunt res una. Sicut ergo ens primum et bonitas sunt res una, fit quod ipsum influit bonitates super res influxione communi una […]. Et diversificantur bonitates et dona ex concursu recipientis. Quod est quia recipientia bonitates non recipiunt aequaliter, immo quaedam eorum recipiunt plus quam quaedam, hoc quidem est propter magnitudinem suae largitatis.

159. Redeamus ergo et dicamus quod inter omne agens, quod agit per esse suum tantum, et inter factum suum non est continuator neque res alia media. Et non est continuator inter agens et factum nisi additio super esse, scilicet quando agens et factum sunt per instrumentum et non facit per esse suum […] et sunt composita. Quapropter recipiens recipit per continuationem inter ipsum et factorem suum et est hunc agens seiunctum a facto suo […].

160. Agens vero inter quod et inter factum suum non est continuator penitus, est agens verum et regens verum, faciens res per finem decoris, post quod non est possibile ut sit decus aliud; et regit factum suum per ultimum regiminis.

161. Quod est quia regit res per modum per quem agit et non agit nisi per ens suum; ergo ens eius iterum erit regimen eius. Quapropter fit quod regit et agit per ultimum decoris et regimen in quo non est diversitas neque tortuositas. Et non diversificantur operationes et regimen propter causas primas nisi secundum meritum recipientis.

158. І перше благо проливає блага на всі речі лише в один спосіб, бо воно є благом лише через своє буття, і своє суще, і свою силу[126]; оскільки ж воно є благом, то благо, і сила, і суще — те саме. А оскільки перше суще і благо є чимось тотожним, то виходить, що воно проливає блага на речі єдиним спільним пролиттям; а блага і дари розрізняються залежно від узгодженої співдії одержувача. Це тому, що одержувачі благ приймають їх не порівну: навпаки, деякі з них приймають більше, ніж інші. Так є через велич його щедрості.

159. Отож повторимося і скажемо, що між усяким діячем, який діє лише через своє буття, і його ділом немає жодного сполучника або ж якоїсь проміжної речі. Сполучником між діячем і ділом буває лише додаток до буття, тобто коли діяч і діло [сполучені] знаряддям, і діяч не діє через своє буття, [і] вони є складеними. Тому одержувач приймає [блага] завдяки сполученню між ним і його творцем, але діяч відокремлений від свого діла.

160. А от діяч, що між ним і його ділом немає жодного сполучника, є істинним діячем і істинним правителем, який творить речі цілковито довершені, і понад їхню жодної довершеності не може бути; і править своїм творінням найвищим із правлінь.

161. Це тому, що він править речами у той спосіб, у який діє; а діє не інакше, як через своє суще. Отож його суще, знову-таки, є його правлінням, а тому й стається, що править і діє з найвищою довершеністю; правлінням, у якому ані розмаїття, ані спотворень. І діяння та правління не урізноманітнюються через перші причини, а лише згідно з заслугою одержувача.

XXI

162. Primum est dives per seipsum et non est dives maius.

163. Et significatio eius est unitas eius, non quia unitas eius sit sparsa in ipso, immo est unitas eius pura, quoniam est simplex in fine simplicitatis.

164. Si autem aliquis vult scire quod prima est dives, proiciat mentem suam super res compositas et inquirat de eis inquisitione perscrutata. Inveniet enim omne compositum diminutum, indigens quidem aut alio aut rebus ex quibus componitur. Res autem simplex […] una quae est bonitas, est una et unitas eius est bonitas et […] bonitas eius est res una.

165. Illa ergo res est dives maius quae influit, et non fit influxio super ipsam per aliquem modorum. Reliquae autem res intellectibiles aut corporeae sunt non divites per seipsas, immo indigent uno vero influente super eas bonitates et omnes gratias.

XXII

166. Causa prima est super omne nomen quo nominatur.

167. Quoniam non pertinet ei diminutio neque complementum solum: quoniam diminutum est non completum et non potest efficere operationem completam, quando est diminutum. Et completum apud nos, quamvis sit sufficiens per seipsum, tamen non potest creare aliquid aliud neque influere a seipso aliquid omnino.

XXI

162. Перше — багате саме через себе, і багатшого [за нього] немає.

163. Доведенням цього є його єдність. Не тому, що його єдність розпорошена в ньому: це, радше, його чиста єдність, бо воно просте граничною простотою.

164. Якщо ж хтось хоче пізнати, що перша [причина] є багата, нехай помислить складені речі й дослідить їх пильним дослідженням. Він-бо виявить, що кожне складене — ущербне, бо потребує або [чогось] іншого, або речей, з яких складається. А от проста річ, єдина, котра є благом, — єдина, і її єдність — благо, і благо її — єдина річ.

165. Отож ця річ — багата, більша, така, що проливає; а от на неї не стається жодного проливання у жоден спосіб. Інші ж умоглядні чи тілесні речі — самі по собі не багаті, а радше потребують єдиного та істинного, котре проливає на них блага та всякі милості.

XXII

166. Перша причина — понад усяке ім'я, яким її іменують[127].

вернуться

126

41 Один із небагатьох фрагментів, у якому «буття» (esse) і «суще» (ens) термінологічно розрізняються.

вернуться

127

42 Повернення до схематики негативної теології. Формула causa prima est super omne nomen quo nominatur є авторитетною для Майстра Екгарта, коли він інтерпретує Вихід 3, 14. Див.: Wemer Beierwaltes. Platonismus und Idealismus, c. 65.