Книга про причини

167. Адже її не стосується жодна ущербність, ані навіть повнота. Бо ущербне — неповне і не може учиняти повного діяння, коли воно ущербне; а те, що для нас повне, — хоча й достатнє само по собі, проте цілковито нездатне творити щось інше або щось із себе проливати.

168. Si ergo hoc ita est [apud nos], tunc dicimus quod primum non est diminutum neque completum tantum, immo est supra completum.

169. Quoniam est creans res et influens bonitates super eas influxione completa, quoniam est bonitas cui non est finis neque dimensiones.

170. Bonitas ergo prima implet omnia saecula bonitatibus; verumtamen omne saeculum non recipit de illa bonitate nisi secundum modum suae potentiae.

171. Iam ergo ostensum est et manifestum quod causa prima est super omne nomen quo nominatur et superior eo et altior.

XXIII

172. Omnis intelligentia divina scit res per hoc quod ipsa est intelligentia, et regit eas per hoc quod est divina.

173. Quod est quia proprietas intelligentiae est scientia, et non est eius complementum et integritas nisi ut sit sciens. Regens ergo est Deus, benedictus et sublimis, quoniam ipse replet res bonitatibus. Et intelligentia est primum creatum et est plus similis Deo sublimi, et propter illud regit res quae sub ea sunt. Et, sicut Deus, benedictus et excelsus, influit bonitatem super res, similiter intelligentia influit scientiam super res qua sunt sub ea.

174. Verumtamen, quamvis intelligentia regat res quae sunt sub ea, tamen Deus, benedictus et sublimis, praecedit intelligentiam per regimen et regit res regimine sublimioris et altioris ordinis quam sit regimen intelligentiae, quoniam est illud quod dat intelligentiae regimen.

168. А якщо так, то й кажемо, що перше — не ущербне, і навіть не просто повне, а понад повнотою.

169. Бо воно творить речі й проливає на них блага повним пролиттям, оскільки само є благом, якому ні межі, ні виміру.

170. Отож перше благо наповнює благами всі віки; однак кожен вік приймає від цього блага лише мірою своєї здатності.

171. Отож показано і унаочнено, що перша причина — понад усяке ім'я, яким її іменують, бо вона — вища і величніша від нього.

XXIII

172. Всякий божественний ум пізнає речі завдяки тому, що він — ум, і править ними завдяки тому, що він — божественний.

173. Це тому, що пізнання є властивістю ума, і його повнота й цілісність — не інакше, як у тому, щоб пізнавати. Править — Бог, благословенний і вишній, бо Він наповнює речі благами. А ум — то перше сотворене, найподібніше до вишнього Бога[128]; тому й править речами, котрі попід ним. І як благословенний і вишній Бог проливає блага на речі, подібно ж і ум проливає пізнання на речі, котрі попід ним.

174. І все ж, хоча ум править речами, котрі попід ним, проте благословенний і вишній Бог передує уму в правлінні і править речами правлінням вищого і возвишенішого порядку, ніж правління ума, бо Він є тим, що надає правління уму.

175. Et significatio illius est quod res, quae [non] recipiunt regimen intelligentiae, recipiunt regimen creatoris intelligentiae, quod est quia non refugit regimen eius aliqua ex rebus omnino quoniam vult ut faciat recipere bonitatem suam [simul] omnes res. Quod est quia non est quod omnis res desiderat intelligentiam nec desiderat recipere eam; et res omnes desiderant bonitatem ex primo et desiderant recipere ipsam desiderio multo. Et in illo non est aliquis qui dubitet.

XXIV

176. Causa prima existit in rebus omnibus secundum dispositionem unam, sed res omnes non existunt in causa prima secundum dispositionem unam.

177. Quod est quia, quamvis causa prima existat in rebus omnibus, tamen unaquaeque rerum recipit eam secundum modum suae potentiae.

178. Quod est quia ex rebus sunt quae recipiunt causam primam receptione unita, et ex eis sunt quae recipiunt eam receptione multiplicata, et ex eis sunt quae recipiunt eam receptione aeterna, et ex eis sunt quae recipiunt eam receptione temporali, et ex eis sunt quae recipiunt eam receptione spirituali, et ex eis sunt quae recipiunt eam receptione corporali.

175. А доведенням цьому є те, що речі, які не приймають правління ума, приймають правління творця ума; це тому, що жодна річ не уникає його правління, бо Він воліє учинити, щоб його благо приймали одразу всі речі. Це тому, що не кожна річ жадає ума і жадає прийняти його, але всі речі найперше жадають блага і жадають приймати його великим жаданням. І нема нікого, хто б у цьому сумнівався.

XXIV

176. Перша причина існує в усіх речах у той самий спосіб[129], але всі речі не існують у першій причині згідно з єдиним способом.

177. Це тому, що, хоча перша причина існує в усіх речах, проте кожна річ приймає її згідно з мірою своєї спроможності.

178. Це тому, що серед речей є ті, котрі приймають першу причину єднісним одержанням; а серед них є ті, котрі приймають її помноженим одержанням; а серед них є ті, котрі приймають її вічним одержанням; а серед них є ті, котрі приймають її дочасним одержанням; а серед них є ті, котрі приймають її духовним одержанням; а серед них є ті, котрі приймають її тілесним одержанням.

179. Et diversitas quidem receptionis non fit ex causa prima sed propter recipiens. Quod est quia suscipiens diversificatur: propter illud ergo susceptum est diversificatum. Influens vero existens unum non diversum, influit super omnes res bonitates aequaliter, bonitas namque influit super omnes res ex causa prima aequaliter. Res igitur sunt causa diversitatis influxionis bonitatis super res. Procul dubio igitur non inveniuntur res omnes in causa prima per modum unum. Iam autem ostensum est quod causa prima invenitur in omnibus rebus per modum unum et non inveniuntur in ea omnes res per modum unum.

128

⁴³ Цікаво спостерігати, як Ґерард, вихований у католицькій традиції, передає арабський оригінал із використанням латинських термінів, що вживаються у літургійних текстах (Deus benedictus et excelsus). Кожен, хто брав участь у латинській месі, зі здивуванням відчує добре знайомі інтонації.

129

⁴⁴ Ідея, що Бог як Першопричина існує в речах «у той самий спосіб» (secundum dispositionem unam), набула подальшого розвитку у середньовічній традиції. Цю ідею докладно обговорює Тома Аквінський у восьмому питанні першого тому «Суми теології». Сама назва цього питання (De existentia Dei in rebus) свідчить про вплив тверджень «Книги» на Аквіната. Відповідь Томи: Бог перебуває (adsit, inest, sit) у речах найглибиннішим способом (intime) (Summa theologica І, q. 8, а. 1).

Майстер Екгарт у своїх «Промовах» 1294—1298 рр. (Reden der Unterweisungen) перетлумачує цей сюжет (ідею внутрішньої присутності Бога у речах таким самим способом) у контексті містичного досвіду кожної людини. У главі 6 «Промов» читаємо: «І оскільки Бога не може розсіяти жодна множинність, так і людину [що тримає перед очима одного тільки Бога] ніщо не може ані розсіяти, ані урізноманітнити, адже вона є єдиною у тій Єдності, в якій усяка множинність постає як Єдність. Людині належить осягати Бога в усіх речах і належить привчати свій дух до того, аби завжди уприсутнювати Бога в духові, і в прагненнях, і в любові… Хто шукає Бога не подібним способом (unglicher wise), той Його не має». А глава 21 містить такий фрагмент: «Людям належить звикнути до того, аби ні в чому не шукати і не прагнути свого власного, але навпаки, в усіх речах знаходити і осягати Бога (got in allen dingen vinde un neme)».