Початок арабського перипатетизму традиційно пов'язують з ім'ям аль-Кінді (801—873). Навколо нього формується у Багдаді при дворі халіфа аль-Мамуна коло перекладачів та інтелектуалів, яким належить визначальна роль у засвоєнні спадщини грецької філософії, а також у здійсненні перших кроків оригінального філософування[36]. Ось список творів, які були перекладені у «Будинку мудрості»[37]:
1. «Перша аналітика» Арістотеля (перекладач Yūhannā b. al-Bitrīq) (на сьогодні втрачений переклад).
2. «Про небо» Арістотеля (перекладач Yūhannā b. al-Bitrīq).
3. Пізньоантичний коментар до Арістотелевої «Метеорології» (перекладач Yūhannā b. al-Bitrīq).
4. «Фізика» Арістотеля (втрачений переклад, перекладач, імовірно, Yūhannā b. al-Bitrīq).
5. «Метафізика» Арістотеля (перекладач Ustāt (Eustathios)).
6. Парафрази грецьких коментарів до Арістотелевого трактату «Про душу» (грецький оригінал втрачено; ім'я перекладача не ідентифіковано).
7. «Нікомахова етика» Арістотеля (збереглися книги V—X; перекладач Ustāt (Eustathios)).
8. «Тімей» Платона (втрачений переклад; перекладач Yūhannā b. al-Bitrīq).
9. Популярний у неоплатонізмі вступ до математики Нікомаха Ґераського (переклав Habīb b. Bihrīz, а обробку, чи, сучасною мовою, «наукову редакцію» виконав сам аль-Кінді).
10. «Теологія Арістотеля» (перекладач Abd al-Masīh b. Νā'ima).
11. Компіляція «Елементів теології» Прокла, яка потім передавалася і в різноманітних версіях «Книги про причини», і як окремий текст.
Окрім цих текстів, можливо, ще були перекладені зоологічні праці та Parva Naturalia Арістотеля. Варто відзначити ще один аспект. Перекладачі з грецької на арабську стикалися із дуже складними завданнями. Вони були змушені розв'язувати багато термінологічних головоломок і створювати зовсім нові інтерпретаційні контексти[38].
Як уже зазначалося, представники «кола аль-Кінді» займалися не лише перекладами. Вони створювали оригінальні філософські трактати, і саме завдяки їхнім зусиллям утвердився високий статус філософії як науки. Сам аль-Кінді написав, за свідченням його біографів, понад 200 творів, але більшість із них до нас не дійшла. Найвідоміша його праця — «Про першу філософію» (Fī l-Falsafa al-ūlā), де арабський мислитель виразним чином витлумачує метафізику як теологію. У цьому творі ми вперше бачимо ідеї «Теології Арістотеля» і «Книги про причини» в дії.
У XII ст. в Толедо трактат аль-Кінді «Про інтелект» переклав Ґерард Кремонський. У цьому трактаті арабський філософ розрізняє «активний» і «потенційний» (рецептивний) інтелекти (продовжуючи лінію античних коментаторів Арістотеля) і вводить третій різновид інтелекту, що репрезентує перехід від потенції до акту (intellectus adeptus). Ця тематика стане центральною у середньовічній епістемології (зокрема у Томи Аквінського). Власне трактат «Про інтелект» є своєрідною сполучною ланкою між теорією інтелекту Арістотеля та його коментаторів, з одного боку, і теорією інтелекту високої схоластики, з іншого.
Варто також зазначити, що аль-Кінді був першим, хто запропонував стратегію раціональної гармонізації філософії та релігійного одкровення, водночас підкреслюючи їхню автономність[39].
Найвидатнішим арабським філософом X ст. був аль-Фарабі (870—950). У Багдаді він вивчав логіку під керівництвом християнських учених Yuhanna ibn Haylāna і Abū Bishr Mattā (останній був також перекладачем Арістотеля на арабську мову). Аль-Фарабі студіював, окрім того, астрономію, музику, медицину та інші природничі науки. В 942 р. він полишає Багдад, відвідує Сирію і, можливо, Єгипет, а потім оселяється у Дамаску (де й мешкає до самої смерті). Його головні праці: «Друга наука» (завдяки якій він отримав ім'я «Другого Вчителя», тобто другого після Арістотеля видатного вченого), «Досконала держава», «Книга наук» (або «Каталог наук»), «Книга літер» і «Трактат про інтелект».
Аль-Фарабі намагався здійснити програму «примирення» філософії Стагірита і Платона, причому головну роль у цій програмі він надавав «Теології Арістотеля», зокрема описуваній у цьому трактаті теорії еманації (як ми вже знаємо, Плотіновій за своїм змістом). «Завдяки Плотіновій теорії еманації аль-Фарабі поєднує окремі питання Арістотелевої філософії у великий універсальний проект: Бог є Єдиним, із якого, з природною необхідністю, походить Інтелект, що духовно осягає сам себе і водночас свій власний принцип — Єдине. У процесі осягнення Єдиного з Інтелекту походить множина духовних сутностей, а у процесі самоосягнення Інтелекту постає перше небо»[40]. Аль-Фарабі розрізнює чотири значення слова «інтелект»: 1) потенційний інтелект (intellectus in potentia); 2) інтелект, що перебуває у стані здійснення (intellectus in effectu); 3) «набутий» інтелект — такий, що переходить від потенційного до актуального стану (intellectus adeptus); і 4) дієвий, або активний інтелект (intellectus agens), повністю незалежний від матерії.
36
Сам аль-Кінді не був перекладачем і, ймовірно, не знав грецької мови. Він спостерігав за роботою перекладачів і користувався результатами їхньої праці при написанні власних творів (Peter Adamson.
37
Matthias Perkams.
38
Перекладачі на арабську «мусили створити мову, яка могла б передавати філософські концепти. На відміну від сирійських перекладів, тут слова дійсно перекладалися, майже не транслітерувалися. Перекладачі йшли навпомацки, поки не знаходили належні слова, звідси — декілька термінів для передачі одного [слова] оригіналу. Коли співіснують два терміни, вони починають спеціалізуватися» (Ремі Браґ.
39
Matthias Perkams.