Хорхе Луїс Борхес
Книга вигаданих істот
Вступ
Назва цієї книжки виправдала би появу в ній принца Гамлета, крапки, лінії, поверхні, гіперкуба, всіх загальних слів і, ймовірно, кожного з нас, а також божественності. Загалом, майже цілого Всесвіту. А проте ми дотрималися буквального значення слів «вигадані істоти» й уклали довідник дивних створінь, яких — у всі часи й повсюди — породжувала людська фантазія.
Нам невідоме значення дракона, як невідоме значення Всесвіту, однак у його образі є щось суголосне уявленням людей, а тому дракон з’являється на різних широтах і за різних епох.
Така книжка завжди буде неповною; кожне нове її видання стає осердям видань наступних, які можуть множитися до нескінченності.
Пропонуємо ймовірному читачеві з Колумбії чи Парагваю повідомити нам назви, вірогідний опис і найхарактерніші звички місцевих чудовиськ.
Як і всі збірники, як невичерпні томи Роберта Бертона{1}, Фрейзера чи Плінія, «Книга вигаданих істот» написана не для послідовного читання. Ми воліли б, щоб допитливі читачі часто зверталися до неї, як люди, котрі бавляться мінливими картинками калейдоскопа.
Джерела цього «вельми повчального збірника» різноманітні; ми означили їх у кожній статті. Просимо вибачити нам можливі мимовільні огріхи.
X. Л. Б. / М. Г.
Мартінес, вересень 1967
А Бао А Ку
Щоб помилуватися найдивовижнішим у світі краєвидом, треба зійти на останній поверх башти Перемоги в Чітторгарху{2}. Там є кругова тераса, з якої можна охопити зором увесь виднокіл. На терасу ведуть кручені сходи, однак підніматися ними наважуються лише люди, які не вірять у легенду, що мовить таке.
На сходах башти Перемоги споконвік мешкає А Бао А Ку — створіння, чутливе до властивостей людської душі. Живе він у стані летаргії на першій сходинці, а свідомим життям втішається тільки тоді, коли хтось іде вгору сходами. Кроки людини, котра наближається, наповнюють його життям, і він осяюється внутрішнім світлом. Водночас його тіло та майже прозора шкіра починають рухатися. Коли хтось піднімається сходами, А Бао А Ку чіпляється до підборів гостя й видирається нагору краєм крутих сходинок, стесаних численними поколіннями прочан. З кожною сходинкою його забарвлення стає все яскравішим, його форма — все виразнішою, а світло, що лине від нього, — все яснішим. Про його чутливість свідчить те, що досконалої форми створіння набуває лише на останній сходинці й лише за умови, що людина, яка піднімається, досягла духовного піднесення. Коли ж це не так, А Бао А Ку вклякає, перш ніж дістанеться нагору: його тіло не встигає набути повної форми, його колір залишається невиразним, а сяйво — мерехтливим. А Бао А Ку страждає, коли йому не вдається сформуватися цілком, і видає ледь чутний стогін, схожий на шелест шовкової сукні. Та коли чоловік чи жінка, що оживили його, сповнені чистоти, А Бао А Ку може досягти останньої сходинки довершеним, випромінюючи яскраве синє сяєво. Створіння оживає зовсім ненадовго, бо коли прочанин спускається, А Бао А Ку скочується вниз і падає на першу сходинку, де — згаслий та невиразний — чекає на наступного гостя. Розгледіти його можна, лише коли він сягає середини сходів: тоді чітко видно подібні до рученят щупальця, за допомогою яких створінню і вдається видряпатися нагору. Подейкують, буцімто він спроможний бачити всім тілом, яке на дотик нагадує шкірку персика.
Упродовж століть А Бао А Ку досяг досконалості лише одного разу.
Капітан Бертон згадує легенду про А Бао А Ку в одній з приміток до свого перекладу «Тисячі й однієї ночі».
Абту й Анет
За єгипетською міфологією, Абту й Анет — дві однаковісінькі священні риби, які пливуть перед кораблем бога Сонця Ра, щоб попереджати його про будь-які небезпеки. Протягом дня корабель пливе небом від Сходу до Заходу; впродовж ночі — під землею, навспак.
Амфісбена
У «Фарсалії»{3} перелічені справжні чи вигадані змії, з якими воїни Катона{4} зіштовхнулися в африканській пустелі; серед них Парка, «що пересувається прямцем, наче посох», і Якуло, що летить у повітрі, немов стріла, і «важка двоголова Амфісбена». Майже тими самими словами останню змальовує і Пліній, додаючи: «…начеб однієї їй було замало, щоб вивергати свою отруту». «Скарбниця»{5} Брунетто Латіні{6} — енциклопедія, яку той рекомендує своєму колишньому учневі в сьомому колі Пекла, — менш повчальна та більш чітка: «Амфісбена — змія з двома головами, однією на належному місці та другою на хвості; кусати вона може обома, швидко пересувається, а її очі світяться, мов свічки». У XVII столітті сер Томас Браун{7} зазначив, що не може бути істоти, яка не мала б низу та верху, переду та заду, лівого та правого боків, і заперечив імовірність існування Амфісбени, обидва кінці якої передні. Амфісбена грецькою мовою означає: «та, що рухається у двох напрямках». На Антильських островах і в деяких регіонах Америки так називають рептилію, відому як «ходак туди-сюди», «двоголова змія» та «мурашина мати». Кажуть, нібито її годують мурахи. А ще кажуть, якщо розрубати її навпіл, то половини з’єднаються знову.