В одинадцятій пісні «Іліади» мовиться, що на щиті Агамемнона зображений синій триголовий Дракон; через багато століть скандинавські пірати прикрашали Драконами свої щити, а головами Драконів — носи своїх кораблів. У римлян Дракон був емблемою когорти, як орел — легіону; звідси походять сучасні драгунські полки. На штандартах германських королів Англії Драконів зображали, щоб посіяти страх серед ворогів. Так у романі «Атіс»[20] можна прочитати:
На Заході Дракона завжди сприймали як лиходія. Одним з класичних геройських подвигів (Геракла, Сігурда, святого Михаїла, святого Георгія) вважалися перемога й убивство Дракона. У германських легендах Дракон охороняє коштовності. Так, у «Беовулфі»{86}, створеному в Англії приблизно в VIII сторіччі, згадується Дракон, який протягом трьохсот років охороняє скарб. Раб-утікач ховається в його печері та краде кубок. Дракон прокидається, помічає крадіжку та вирішує вбити злодія; час від часу він однак повертається в печеру й уважно її оглядає. (Чарівна вигадка поета, який надає чудовиську такої людської непевності). Дракон починає спустошувати королівство; Беовулф знаходить його, розпочинає двобій і вбиває.
Люди вірили в існування Дракона. У середині XVI сторіччя про нього згадує «Historia Animalium»[22] Конрада Геснера{87} — видання наукового характеру.
Час істотно потьмарив славу Драконів. Ми віримо в лева як у реального звіра і як у символ; віримо в Мінотавра як у символ, хоч у реальність його не віримо; Дракон, можливо, найбільш відомий, але й найменш удачливий з-поміж фантастичних істот. Він видається нам наївним і зазвичай заражає наївністю ті історії, в яких згадується. Варто однак пам’ятати, що йдеться про новочасні забобони, спричинені, можливо, надміром Драконів у чарівних казках. Між тим в Об’явленні святого Івана Богослова двічі згадується Дракон, «змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана». Також святий Августин{88} пише, що диявол — «це лев і Дракон; лев за духом, Дракон за підступністю». Юнг{89} завважує, що в Драконі поєднані змія та птах, елементи землі та повітря.
Дракон Китайський
Китайська космогонія вчить, що Десять Тисяч Істот (світ) народжуються з ритмічного поєднання двох вічних взаємопов’язаних начал — Інь та Ян. Інь відповідають зосередженість, темрява, пасивність, парні числа й холод; Ян — зростання, світло, поривання, непарні числа й тепло. Символами Інь є жінка, земля, помаранчевий колір, долини, річища і тигр; символами Ян — чоловік, небо, синій колір, гори, дорожні стовпи, Дракон.
Китайський Дракон — Лунь — одна з чотирьох магічних тварин. (Інші три: єдиноріг, птах Фенікс і черепаха). Західний Дракон у найкращому разі страшний, у найгіршому — кумедний; Лунь у легендах, навпаки, має ознаки божественності, він мовби ангел, але водночас і лев. В «Історичних записках» Сима Цянь{90} оповідає, що Конфуцій пішов порадитися з архіваріусом чи то книжником Лао-цзи{91}, а повернувшись, сказав:
«Птахи літають, риби плавають, а тварини бігають. Того, хто біжить, може зупинити пастка, того, хто пливе, — сітка, а того, хто летить, — стріла. Але Дракон інакший; я не знаю, ні як скаче він верхи на вітрі, ні як сягає неба. Сьогодні бачив я Лао-цзи й можу сказати, що бачив Дракона».
20
Ідеться про віршований роман «Атіс і Профіліас» французького поета XII століття Александра де Берне (