Китайці ж оповідають про Місячного Зайця. В одному з попередніх життів Будда потерпав од голоду; щоб нагодувати його, Заєць стрибнув у вогнище. Бажаючи віддячити Зайцю, Будда послав його душу на Місяць. Там, під акацією, Заєць товче в чарівній ступці суміш, з якої робить еліксир безсмертя. У деяких провінціях цього Зайця люди звуть «лікарем», «чарівним зайцем» або «нефритовим зайцем».
Люди вірять, що звичайний заєць живе тисячу років і на схилі віку сивіє.
Змій Восьмиголовий
У космогонічних міфах Японії Восьмиголовий Змій Коші — жорстоке чудовисько. Він мав вісім голів і вісім хвостів; його очі були темно-червоного кольору, як вишні; на спині в нього росли сосни та моховиння, а на кожній голові — ялини. Коли він повз, його тіло простягалося на вісім долин і вісім гір; а його черево завжди було заплямлене кров’ю. Сімох дочок царя зжер він за сім років і вже намірявся поживитися наймолодшою, що мала ім’я Гребінець Рисового Поля. Її врятував бог, який звався Мужнім Прудким Завзятим Юнаком. Цей славетний рицар побудував величезну круглу дерев’яну загорожу з вісьмома помостами. На кожен поміст він поставив барило, по вінця наповнене рисовим пивом. Приповз Восьмиголовий Змій, занурив у кожне барило по голові та й почав жадібно хлебтати пиво, а тоді заснув. І тут Мужній Прудкий Завзятий Юнак відтяв Змієві вісім голів. З ран ринули ріки крові. А у хвості Змія виявився меч, який і донині вшановують у святилищі Ацута{105}. Усе це сталося на горі, що колись звалася Зміїною, а тепер зветься горою Восьми Хмар; вісім у Японії — магічна цифра, яка означає «багато». У Японії досі існує грошова банкнота, що увічнює загибель Змія.
Зайво додавати, що рятівник одружився з урятованою дівчиною, як Персей із Андромедою.
У своєму англомовному викладі японської космогонії та теогонії («The Sacred Scriptures of the Japanese»[29], Нью-Йорк, 1952) Пост Вілер{106} згадує аналогічні міфи про Гідру, Фафніра та єгипетську богиню Хатхор{107}, яку один бог напоїв пивом кольору крові, щоб урятувати людей від згуби.
Істоти з дзеркал
В одному з томів «Листів повчальних та цікавих»{108}, що вийшли друком у Парижі в першій половині XVIII століття, отець Цаллінгер{109} з ордену єзуїтів проаналізував забобони та хибні уявлення простолюду міста Кантон{110}; у вступі він зазначив, що Риба — істота невловима та сяйлива, до якої ще нікому не вдалося доторкнутися, але яку чимало людей, за їхніми словами, бачили в глибині дзеркал. Отець Цаллінгер помер 1736 року, і розпочата ним праця залишилася незавершеною; через сто п’ятдесят років Герберт Аллен Джайлз{111} узявся за перервану справу. За Джайлзом, віра в Рибу є частиною ширшого міфу, пов’язаного з легендарною добою Жовтого імператора{112}.
За тих часів, на відміну від нинішніх, світ дзеркал і світ людей не були ізольовані один від одного. До того ж вони дуже різнилися; їхні істоти, кольори та форми не збігалися. Обидва царства — дзеркальне та людське — жили в злагоді; крізь дзеркала можна було входити з одного в друге та виходити. Якось уночі мешканці дзеркал захопили Землю. Були вони могутніми, однак після кривавих битв чаклунство Жовтого імператора взяло гору. Він вигнав загарбників, зачинив їх у дзеркалах і велів їм повторювати, наче вві сні, всі рухи людей. Він позбавив їх сил і тіл та зробив простими послужливими відбитками. А проте настане день, коли вони пробудяться від навіяного чарами летаргійного сну.
Першою прокинеться Риба. У глибині дзеркала ми завважимо ледь помітну смужку, і колір її не буде схожий на жоден інший. Потім прокинуться інші істоти. Поступово вони почнуть відрізнятися від нас, поступово припинять наслідувати наші рухи. Вони зруйнують скляні й металеві завади та цього разу не зазнають поразки. Пліч-о-пліч з дзеркальними істотами битимуться істоти водяні.